– Це ти маєш йому сніданки готувати, а не він біля плити стояти! – кричала свекруха

Мені здається, свекруха заздрить тому, як добре мені живеться у шлюбі, тому й намагається всіма силами зіпсувати мені життя. У неї життя не цукор.

Батько чоловіка – дуже важка людина з якимись стародавніми сімейними підвалинами. Місце баби на кухні, бабі слова не давали, не бабська ця справа – ось у цьому весь свекор.

У них у сім’ї чоловік цар і бог. Жінки навіть харчуються пізніше за чоловіків, але тільки через те, що вони все накривають, подають, стежать, щоб на столі вистачало. А коли чоловіки поїдуть і підуть у своїх справах, у жінок з’являється час поїсти самим.

При цьому жінки теж працюють, а ще в них звалили всі турботи по господарству, бо це бабська справа. Чоловікові не належить давати корм поросятам, поливати город і займатися іншими дрібницями.

Як у такому середньовіччі міг зрости адекватний чоловік, я не знаю, але мені пощастило. Мій чоловік не поділяє поглядів свого батька.

Тому в нашому сімейному житті все йде зовсім інакше. Немає такого, що чоловік затикає мені рота в обговоренні якогось питання, і останнє слово не за ним. Якби інакше, я б за таку людину не вийшла заміж. Мені не потрібен господар, при якому я буду безсловесною: я й сама здатна впоратися зі своїм життям.

Готуємо ми з чоловіком разом, а якщо хтось із нас завантажений більше, ніж звичайно, то до плити встає вільніший. Прибирання за тим самим принципом.

Це наша спільна сім’я, спільний будинок, тому я не бачу сенсу ділити обов’язки. Ми разом заробляємо гроші, разом живемо в нашому домі, разом вирішуємо проблеми, прибираємо і сідаємо за стіл.

У сім’ї чоловіка так не заведено. Коли приїжджали у гості, я залишилася під великим враженням. Коли я попросила чоловіка допомогти мені з посудом, який мене відрядили мити, у свекрухи трохи напад не стався.

– Ви що! Не дай Боже, батько побачить! Сину, не ганьби! – шипіла свекруха, зацьковано оглядаючись через плече.

Чоловік тяжко зітхнув, а я здивовано на це дивилася. Але зі своїм статутом до чужого монастиря не ходять, тож чоловік попросив мене потерпіти, а ввечері докладніше розповів про уклад у їхній родині.

– Я цього не підтримую, але боявся тобі розповідати відразу, щоб ти не подумала, що я теж такий, – пояснював він мені ввечері.

Більше до свекра я не їздила, мені й одного разу вистачило, щоб набратися вражень. Неприємно відчувати себе людиною другого сорту лише через те, що ти жінка.

Я зараз вагітна, вже сьомий місяць. На роботу планую ходити до кінця: гроші зайвими не бувають. Хоча чоловік і вважає, що мені варто поберегтися та більше відпочивати.

Щоб я не перенапружувалася ще й удома, чоловік у ультимативній формі заборонив мені займатися майже будь-якими домашніми справами. Максимум я можу завантажити пральну машину та помити посуд, якщо її небагато.

Розуміючи, що для чоловіка це важливо, я не сперечаюся. Пам’ятаю, як він налякався, коли мене ще в першому триместрі поклали до лікарні через погані аналізи.

Нещодавно до нас у гості приїхала його мати. Їй треба було з якихось своїх справ до лікарні. Зупинилася, звісно, ​​у нас. Третій день ходить і шипить.

Мені здається, її від обурення скоро розірве. Чоловік мені і чай приготує, і посуд помиє, і в магазин сходить, і взагалі оточує мене турботою та увагою.

Але сьогодні вранці свекруху таки прорвало. Якщо до цього вона просто надувалась, як жаба, то тепер змовчати не змогла, її обуренню не було межі, хоча я не розумію, чому саме це її зачепило найбільше.

Чоловік вирішив на сніданок приготувати млинці. Він підвівся раніше за мене, я виповзла з кімнати вже на смачний запах. Свекруха з’явилася слідом і завмерла у дверях кухні.

Я сиджу з чашкою кави, чоловік стоїть біля плити і смажить млинці, а свекруха у дверях кліпає очима.

– Це ти маєш йому сніданки готувати, а не він біля плити стояти! – кричала свекруха.

Чоловік від цих криків трохи сковорідку не впустив: він маму не бачив. А свекруху вже повело. Вона волала, що син не має жодної самоповаги, я з нього роблю якусь ганчірку, от батько про це дізнається, тоді…

– Що тоді? Це моє життя, моя дружина та мої правила. Батька я поважаю, але у своє життя лізти не дозволю. І ти тут лише гостя, не забувай про це, – крижаним тоном заявив чоловік. Такого тону я ще від нього не чула.

Свекруха затулила рота моментально. Мабуть, міцно у неї на підкірці сидить покора чоловікові. Але так навіть легше: не довелося їй щось довго тлумачити.

Я рада, що чоловік одразу зазначив, що до нашої сімʼї краще не лізти. Сподіваюся, цього попередження буде достатньо.