– Це тобі краще звідси піти. Раз не можеш народити, поступися місцем молодій! Ти вже далеко не молода…

Настя вісім років була заміжня, але дітей у неї не було. Згодом чоловік завів коханку, яка завагітніла від нього. Настя розлучилася з ним.

Вона поставила собі мету вилікуватися і народити дитину. П’ять років обстежень, лікування, численних аналізів, – лікарі сказали, що шанс є, але не великий. І тут якраз Настя познайомилася з сорока шестирічним неодруженим Іваном.

Зійшлися швидко: симпатія і взаєморозуміння є, бажання жити разом і народити дитину, адже дітей в Івана теж не було. Настя від доленосної зустрічі з Іваном ожила, літала щаслива, як метелик; переїхала до нього, із задоволенням поралася в його квартирі. Рік прожили добре. А потім Іван раптом з жалем сказав:

– Ну, ось час минув, а ти не завагітніла.

– Так я ж відразу пояснювала тобі, що не так все просто.

Іван схаменувся, став вибачатися, що не хотів образити, – в загальному, заспокоїв її. І начебто все у них стало як і раніше. Але Настя відчувала себе незатишно, начебто передчуття якесь.

І ось одного разу, коли Івана не було вдома, у двері подзвонили. Настя подумала, що це Іван, відкрила, не питаючи. Але у дверях стояла висока блондинка років тридцяти.

– Привіт! Я – Юля, – дівчина, не чекаючи запрошення, увійшла у квартиру.

– Ви хто? І що вам потрібно?

– А що, Іван не розповідав про мене? – блондинка пройшла в зал. – Так, я дивлюся, за рік з невеликим нічого тут не змінилося. Ці шпалери ми з Іваном вибирали, правда, стильний малюнок? Я – дівчина Івана. Ми з ним розлучилися. А тепер я вирішила повернутися, Іван не проти. Я тоді не хотіла дитину, вважала, що рано, а тепер дозріла, – пора.

– Пішла геть звідси! – закричала Настя. – Хто тебе підіслав?

– Ой-ой-ой, як страшно! – Блондинка сіла на диван і зухвало подивилася на Настю.

– Це  тобі звідси піти, – заявила вона, – раз не можеш народити, поступися місцем молодий, тобто, мені! Ти то вже далеко не молода.

Настю захлеснула шалена злоба, вона підскочила до блондинки й вчепилася їй у волосся. Для Насті, спокійної, інтелігентної, не властива була така поведінка. Але впоратися з собою вона не змогла. Загалом, блондинка верещала, а Настя тягла її до виходу. Коли «гостя» вирвалася з її рук, то закричала:

– Все одно тобі доведеться звідси забратися, – ти ж тітонька!

Коли ввечері Іван прийшов додому, то відразу зробив Настя зауваження:

– Ти надто грубо поводилася з Юлею; ти ж старша, повинна бути мудрішою і не дозволяти собі опускатися до базарної тітки.

Ці слова Настю зовсім добили. Вона зібрала речі й пішла, висловивши все Івану, який винувато ховав очі та удавав, що з Юлею у нього нічого немає.

Після цього розриву Настя, крім роботи, нікуди з дому не виходила. В очах байдужість, – це і лякало мене. Я кликала її на прогулянки, в кіно, в кафе, але все було марно.

– Ти, знаєш, – говорила вона мені, – прикро не стільки через зраду Івана і його жалюгідну поведінку, мені прикро, що я вже не зможу народити. Я і правда, немолода, мені вже сорок два.

У цей момент заспокоювати подругу було марно. Минув час і зі своєю тугою і розчаруванням вона впоралася сама. Але для цього потрібен був ще рік.

Нещодавно мене запросили на одруження. Насті та Андрія, з яким вона познайомилася на роботі. Він вдівець, у нього вже двоє дорослих дітей і навіть внуки є. Спочатку Настя скаржилася, що незвично замість рідних дітей бачити чужих внуків.

– Уявляєш, вони приходять, носяться по квартирі, все хапають – спочатку мене це дратувало. А потім звикла. І коли їх кілька днів немає, то мені нудно. А яке печиво я їм печу! У мене ж повно різних рецептів, тому щотижня що-небудь новеньке, а діти наминають і мене хвалять, між іншим, в щічку цілують. І Андрій теж радий, що ми подружилися.

– Ну, слава Богу, – сказала я

Повернулася моя подруга до життя. Не може бути завжди погано, якщо є шанс, що все буде добре.