– Це моє кошеня і воно буде жити зі мною, а дитина може й таблетку від алергії випити

Віка виросла в оточенні домашніх тварин. І їх родині завжди були і кішка, і собака. Ні в кого в родині ніколи не було жодних алергій.

Синові Вікторії від першого шлюбу зараз 8 років.  Алергія на шерсть тварин у нього вперше проявилась приблизно у 2 роки. Відтоді і мама Віка, і вона сама, тварин намагаються уникати брати в дім – здоров’я малюка важливіше.

Два роки тому Віка вдруге вийшла заміж. Дитина Миколу  не зупинила, Оскільки Віка дуже красива і самостійна жінка: машину власну має, квартира від бабусі в спадок дісталася, сама вона енергійна, на роботі її дуже поважають. Саме на роботі вони й познайомилися: Микола тоді прийшов до них в компанію за договором щось по комп’ютерній частині встановлювати. Чоловік раніше одружений не був,  молодший за Віку на три роки, жив з мамою.

Свекруха Віку взагалі не напружувала. Інколи складалось враження, що  їй взагалі було все одно на те, як і з ким буде жити її син. Домашніх тварин в них ніколи не було і свекруха була до них цілком байдужа.

Софія Петрівна майже повністю була зациклена на собі. Вона працювала, була стурбована своїм здоров’ям, молодістю, зовнішністю. У чомусь її Віка розуміє: самотня жінка цілком ще молода. Але тільки в гонитві за  молодістю, Софія Петрівна зробила кілька помилок.

– Кредити, – втомлено жаліється Віка матері, – то на один омолоджуючий курс візьме, то на інший. То одне підтягне, то чудодійний комплекс БАДів закупить, то в санаторій для тих, що худне путівку купить. Але ж в більшості випадків – це суцільний розвод на гроші.

Не знаю, чи прибуло там у Софії Петрівни молодості та краси, а ось кредитних зобов’язань точно прибуло. Та так, що жінка гасити кредити вже просто не могла: врівень з її зарплатою сума, але ж ще комуналка, проїзд, та й їсти на щось треба. Микола лаявся й обурювався, але цим ситуацію не вирішиш.

– Давай на рік, – попросив чоловік Віку, – вона квартиру здасть і поживе з нами, ну або мені доведеться їй віддавати більше половини моєї зарплати. якщо не майже всю.

– А що робити було, – каже Віка, – у нас же сім’я, в горі та в радості ж … Та й виходу іншого не було. Харчуватися з одного стола простіше, на проїзд свекрусі чоловік гроші виділяв, а через рік вона б впоралася із залишком боргу.

Жити Софія Петрівна прийшла в кімнату сина Віки. Спочатку жінки чудово ладнали: свекруха поводилася тихо, винувато опускала очі, все прагнула по дому допомогти, навіть з Матвієм займатися намагалася.

– Іду, – пояснювала вона через 4 місяці життя у невістки, – а він під дверима у нас сидить. Гарненький. І голодний. Шкода. Я і взяла його.

– Кошенятко, – пояснює Віка, – маленьке і гарненьке, і син мій, який увійшов разом зі мною до нього рвонув, а через 10 хвилин стався напад.

– Нам не можна тварин, – зателефонувала свекрусі Віка з лікарні, – доведеться Вам його пристроювати в хороші руки.

– Я що, не можу кішку завести, – образилася Софія Петрівна, – живу у вас, як служниця, прибираю, готую, з дитиною займаюся і ніяких прав не маю?

Спроби пояснити, що справа тут не в правах, а в здоров’ї дитини провалилися з тріском. Віку назвали безсердечною і черствою.

– Це я черства, – не витримала Віка, – так, тільки живете Ви в мене, у черствої сволоти, через те, що я дозволила, щоб Ви свої борги та кредити могли віддати, а у моєї дитини серйозна алергія і хто з нас черствий, якщо цього зрозуміти не хоче?

– Може і потерпіти, – сказала Софія Петрівна, – і таблетки якийсь час попити, я по телевізору рекламу бачила.

До повернення Віки з сином з лікарні кошеняти у квартирі не було, як не було ні Софії Петрівни, ні Миколи.

– Ти дорікнула мою маму своєю допомогою, своєю квартирою, – висловив чоловік образу, – вона доросла людина, самотня жінка, їй цей кошеня дороге. Ми змушені були відмовити квартирантам, тепер я поживу у мами, допоможу їй впоратися з боргами, а потім повернуся до тебе.

– Не потрібно, – сказала чоловікові Віка.

-Мені звісно не варто бути такою різкою з Софією Петрівною, – говорить подрузі Віка, – але я була на емоціях, хвилювалася за сина. А тут ще й умови: мамі дороге кошеня, чоловікові дорога мама, а моя дитина дорога тільки мені. Дзвонить тепер Микола, повернутись проситься, але я не хочу його приймати. Для мене дитина набагато важливіша. Матвій дорослий і все розуміє, а після такого в них уже не буде хороших відносин.