Три випадки, коли краще нікуди не йти і провести свято на самоті

Є три випадки, коли не треба йти на свято. Коли краще побути на самоті. Навіть якщо стереотипи всередині вас бунтують і виштовхують вас із дому; шепочуть “зателефонуй, напиши, сходи, хто ж сидить на самоті на свято?”. Навіть якщо кличуть, запрошують… Краще залишитися на самоті, ніж іти. Бо буде ще гірше.

В однієї жінки пoмeр чоловік. Вона була вражена, розчавлена, виснажена горем. Пройшло три місяці після втрати. Начебто вона почала приходити до тями. А тут ще свято. І її запросили добрі знайомі, сімейна пара, щоб її підтримати. Ну і просто із дружби. Раніше вони з чоловіком завжди разом ходили до цих знайомих і приймали їх.

Жінка пішла, нарядившись. Подарунок купила. Але непомітно для себе вона весь вечір виливала своє горе, розповідала про хвopобу чоловіка, про його cмeрть, кілька разів плакала… І їй співчували, слухали, втішали. Але свята не вийшло. Похмуре мовчання потім повисло над столом. І гості стали непомітно йти один за одним, бо важко брати участь у чужому горі. Адже прийшли на свято…

Залишився жахливий осад. І у вдови теж, звісно. Їй важко було бачити, як люди сміються, їдять, тости вимовляють, як за столом сидять сімейні пари. І вона ще гостріше відчула свою самотність…

І другий випадок, коли дівчину ніхто не запросив зустріти свято разом. У всіх свої компанії організувалися, хтось поїхав, хлопця в неї не було вже. Вони розлучилися півроку тому.

І ця дівчина випадково підслухала розмову колег на роботі, вони збиралися компанією їхати за місто, на турбазу. І дівчина стала натякати і навіть прямо казати, що теж хоче. Що вона зовсім одна. Я також з вами поїду!

Ніхто цього не очікував і не хотів. Але вона зібралася енергійно та поїхала з цією компанією. І це було важко та неприємно. У старих друзів свої жарти, свої стосунки, свої правила. Вона була чужою, хоча намагалися створити доброзичливу атмосферу…

І вона це відчувала. Але намагалася поводитися невимушено, втручалася в розмови, бути відвертою, намагалася командувати, – а потім розплакалася і влаштувала істерику. Мовляв, хочу додому! А як поїдеш уночі з турбази до міста, якщо приїхала вона на машині колег.

Її відвезли, звісно. Але це було погане, важке для всіх свято…

І третій випадок – коли одну літню вже медсестру запросили багаті знайомі до свого заміського будинку. Медсестра самотня була, наївна. Вона купила гарний подарунок – дорогу коробку шоколаду. І поїхала, ошатна така.

А там її попросили накривати на стіл, прибирати зі столу, салати різати, посуд мити, та ще й доглядати старенького дідуся. Йому треба було міняти памперси та взагалі посидіти з ним. Він не міг за столом довго сидіти.

Ця добра жінка все робила, звісно. Добродушно та милосердно. І під час бою курантів перестиляла дідусеві ліжко. На стіл вона вже накрила, прибрати і вимити все встигла. Дуже зручно вийшло, правда?

Ось три випадки, коли краще вибрати гідну самотність у свято:

Коли вам не до свята. Коли ви відчуваєте гостре горе, сильну втому чи гнів. Мимоволі ви можете вилити це на інших та зіпсувати їм свято. Та й вам буде важко в такому стані дивитися на чужі веселощі. Не треба примушувати себе. Краще не йти. Дати можливість відновитися.

Нав’язуватися теж не треба. Не покликали – так не йдіть. Це найпростіше правило. На цей раз так вийшло, нічого страшного. Набагато гірше почуватися непроханим, непотрібним, чужим, запрошеним з милості…

І третій випадок – коли вас запрошують як офіціанта чи головного спонсора. Коли вас просто використовують. І краще побути на самоті, ніж йти туди, куди вас заманюють. Інакше не назвеш…

Само собою, найкраще – провести свято з улюбленими, близькими, цікавими для вас людьми. Але якщо немає такої можливості, можна побути на самоті. Це краще та безпечніше, ніж йти кудись. Нічого. Так буває. І слідом за святом настане звичайне життя. І інші свята, які будуть щасливішими. Не затьмарені сумними спогадами про погане свято…