– Треба йти в ногу з часом, – сказала тоді Костя майбутній дружині, – а то я на машину зароблю, а якщо що – її прийдеться  ділити? Пройшло кілька років і…

Яна і Костя одружені вже чотири роки. Дітей у них ще немає, Яна вирішила, що у 27 років в  декрет їй ще рано, треба твердо стояти на ногах спочатку. Та й не відчуває себе Яна в шлюбі досить стабільно.

Бюджет у них частково роздільний. Вони так домовилися ще до весілля. Костя тоді отримував мало не у 2 рази більше, ніж Яна, а тому запропонував їй скласти шлюбний контракт, в якому все було б чітко прописано. Вирішили, що складатися на потреби та харчування будуть порівну, комуналку  оплачує Костя, оскільки живуть вони у квартирі, яка належить Яні. А те, що у нього залишається –  особисто його. Хоче – збирає, хоче – в борг без віддачі дає своїм численним родичам. Хоче – витрачає на свій одяг і потреби.

І Костя витрачав, купував одяг, дорогі гаджети, спонсорував маму, яка залишилася на пів року без роботи, дарував подарунки молодшій сестрі, Яні теж міг зробити подарунок. Приблизно через рік після весілля ситуація змінилася: Яна знайшла роботу, де платили дуже добре, а контора Кості успішно розвалилася.

– Він відразу знайшов нове місце, – розповідає Яна, – на шиї не сидів. Але платили там замало. Так що останні 2 роки я заробляю на 70% більше. І тепер уже я відкладаю ці самі гроші, адже у нас підписаний шлюбний контракт з ініціативи мого чоловіка.

– Треба йти в ногу з часом, – сказала тоді Костя майбутній дружині, – а то я на машину зароблю, а якщо що – її прийдеться  ділити?

Яна залюбки погодилася. Умови контракту її цілком влаштовували, адже вона не збиралася вічно сидіти на малооплачуваних посадах: напрацювала стаж, досвід і пішла на кращу роботу. Як виявилося, все вона зробила правильно. За роки у неї накопичилося достатньо коштів.

– Бездумно гроші я не витрачаю ніколи, – каже Яна, – одягаюся досить бюджетно, тягти на шиї мені нема кого, батьки й самі добре себе забезпечують. А ось чоловік останнім часом заскиглив.

– Якось не дуже справедливо виходить, – сказав одного разу Костя, віддаючи дружині обумовлену плату за комунальні послуги, – скидаємося порівну, а комуналку плачу один я? А у тебе гроші залишаються. Треба теж – порівну.

Але Яна вважає, що раз квартира належить їй, то справедливо, що чоловік хоча б комуналку оплачує, тим більше – домовлялися ж і прописали це в контракті.

– У нього є варіант зараз перейти на іншу роботу та отримувати майже колишню зарплату, – обурюється Яна, – але він за ці роки якось заспокоївся, йому нічого не треба. Тут і графік зручний, і колектив, і соцпакет. Коли я сиділа на мінімальній зарплаті, я домовленості дотримувалася і не нила, а просто чекала вдалого моменту, щоб змінити своє життя. А він що? Є можливість, але немає бажання.

– Тут і відпустку дадуть, коли попросиш, – викладає Костя черговий аргумент на користь того, щоб не міняти роботу, – до речі, про відпустку, непогано б злітати кудись. У тебе ж гроші є.

-Так, у мене є, – відповіла Яна своєму чоловікові, – але це – у мене! І на ці гроші ми відпочивати не поїдемо, ну і що, що я теж залишуся вдома, хоча це і  не обов’язково. Я ж можу з’їздити у відпустку. Це у нас з тобою немає грошей на відпочинок, а у мене є.

Звісно це Костю дуже образило і зачепило.

– Так ти тільки чоловіка втратиш, – висловилася свекруха, – він тебе не дорікав тим, що більше заробляє свого часу.

– А я теж не дорікаю, – сказала Яна, – я констатувала факт. Адже коли він отримував більше, то в Одесу ми їздили на спільні гроші, скидалися, а на його накопичення я не претендувала і не ображалася.

Яна не вважає себе меркантильною або жадібною: ініціатором того, як в їх  сім’ї розподіляються кошти був чоловік, а не вона. Та й чоловік міг би поворухнутися, піти туди, де більше платять.

– А якби у нас іпотека була? – каже Яна, – Квартира спільна, а платила б я, бо отримую більше? А якщо декрет?

– А от народиш і чоловік буде абсолютно у своєму праві сказати, мовляв, скидайсь на витрати зі своєї допомоги, раз зарплати немає, – не здається свекруха, бажаючи призвати невістку «до порядку», – Ти тоді будеш стогнати й говорити, що мужик зобов’язаний забезпечувати і тебе і дитину? Або все ж порівну? Зрозумій, різні ж ситуації бувають, сьогодні він менше отримує, завтра – ти.

– На цей випадок, – каже Яна, – у мене вже є кошти, подушка безпеки, як хочете називайте. Я ще назбираю, щоб і гроші на рахунку лежали, і на машину вистачило. А декрет … зараз, коли Костя не робить ніяких дій для того, щоб більше заробляти, я в декрет не піду.