– Тому що вона – справжня! Я тебе просив! А ти все не хотіла … Все чогось чекала…

Уляна завжди і до всього підходила з повною відповідальністю. Інакше вона просто не вміла. Для неї материнство – це серйозний і відповідальний крок, до якого треба належно підготуватись. Хоча насправді про дитину мріяла вже давно …

Особливо сумно з цього приводу їй було останній рік, коли всі подруги раптом наче зговорились  – хто з животом, хто з токсикозом, а хто вже і з коляскою. Навіть ті, хто начебто не планував.  На роботі з семи жінок три вагітних.

– А ти коли наважишся? – випитували колеги.

– Так я-то з задоволенням би, – відповідала засмучена Уляна. – Іван  якось не горить бажанням. Ні, він не проти, весь час розмірковує про ті часи, коли у нас будуть діти, ремонт у квартирі відразу робили з цими думками … Але от не просить він дитини, розумієте? Не говорить, що він хоче, обіцянок не дає, що він буде допомагати, вставати ночами, або там заробляти на трьох … Намагалася запитати в лоб, а він так байдуже – звичайно, мовляв, народжуй … «народжуй»… Неначе це тільки МЕНІ треба … Жодного разу не сказав «дорога, я хочу дитинку», а просто «народжуй, якщо хочеш».

– Ну … Все-таки, раз він не проти, то може і правда пора народжувати?

– Не все так просто! – відповідала Уляна. – Надивилася я на такі сім’ї, де ось так само чоловік «дозволив»: народжуй, мовляв! А тепер дитина повністю на дружині. У мене сусідка так, і коляску сама на четвертий поверх, і дитину, а чоловік з роботи приходить і на диван лягає, дитина йому не цікава. Я так не хочу…

Загалом, так і жили. Уляна чекала, що Іван сам заведе розмову про дитину, буде просити і умовляти. Однак розмов все не було. І умовлянь. І прохань. І обіцянок. І взагалі чоловік якось відсторонився останнім часом, охолов. Додому приходив пізно, похмурий і відразу укладався спати.

– Що відбувається? Що з тобою? – намагалася завести розмову Уляна.

– Так. Нічого. Втомився, – відмахувався Іван. – Важкий тиждень був. На роботі проблеми …

А незабаром Уляна дізналася, якого роду проблеми турбують Івана. Проблему звуть Люда і вона вже на п’ятому місяці. Іван … зібрався йти до неї.

– Тому що вона – справжня! – заявив Іван ошелешеній Уляні. – Вирішила народжувати без будь-яких розрахунків та прорахунків, нічого від мене не вимагала. А я давно дитини хотів! Я тебе просив! А ти все не хотіла … Все чогось чекала …

– Коли це ти просив? – здивувалася Уляна.

– А коли ремонт робили, я відразу дитячу запропонував зробити у великій кімнаті – це що, просто так, чи що? І працював я всі ці роки, кар’єру робив – для чого? А машину взяли велику – чому? Я так думав, в розрахунку на велику сім’ю. Щоб мінімум двоє дітей з колясками і автокрісла увійшли … Дивні ви, жінки … Простих речей не розумієте … Якихось клятв чекаєте, слів, обіцянок … Треба не на слова дивитися, а на справи! На вчинки!

– Ось я на твої вчинки і милуюся! – ридала Уляна.- З першою-ліпшою молоденькою секретаркою на корпоративі зробив дитини, хороші вчинки …

– Та якби ти мені народила вчасно і не вираховувала вигоду, мені б і в голову не прийшло взагалі на корпоративи ходити! – заявив Іван. – я б вдома сидів, сім’єю займався. А так – немає у мене сім’ї. Вірніше, раніше не було. Тепер є…