– Тоді ноги об мене витирали, розмовляли крізь зуби, трубку не брали, складно вона з людьми сходиться! А тепер, значить, коли потрібно стало – вже ніяких складнощів немає?

Марта Максимівна живе в трикімнатній квартирі, яку свого часу купували в шлюбі з покійним чоловіком, батьком її сина Вадима. Квартира, звичайно, далеко не шикарна – у звичайному панельному будинку, без особливого ремонту, зате велика. Чоловік помер п’ятнадцять років тому.

Синові зараз тридцять, і він давно живе окремо від матері. Вже на останньому курсі ВНЗ хлопець зняв кімнату з другом, потім залишився там один, а шість років тому в його житті з’явилася Ірина і вони майже відразу почали жити разом. Потім молоді зареєстрували відносини та народили дитину, все так само проживаючи в орендованій квартирі.

– Після весілля йшли розмови про іпотеку! – розповідає Марта Максимівна подрузі. – Збиралися збирати на перший внесок, як тільки одружилися. Але, мабуть, не досягли успіху – це ж тільки на словах легко збирати гроші! Втім, не знаю, що там у них і як. Я питала, що думаєте робити з квартирою, але … це ж не моя справа, ти ж розумієш! На мене тільки косо дивилися та відмахувались. Вони самі знають, як їм жити…

Відносини з невісткою у Марти Максимівни, чесно кажучи, ніякі. Ні, ніхто ні з ким не сварився і нічого не ділили. Невістка просто ігнорує свекруху.

– Може, Іра на мене ображається за щось? – питала спочатку Марта Максимівна у сина. – Може, я їй не подобаюся?

–  Ой, мамо, не звертай уваги, просто вона по природі людина нетовариська! – відповів Вадим. – Інтроверт. Знаєш таке слово? Вона дуже важко сходиться з людьми, любить бути одна …

– При цьому заміж же якось вийшла! – знизує плечима Марта Максимівна. – Знайшла в собі сили й познайомитися, і поспілкуватися з хлопцем, і зацікавити його собою … А тут прямо важко їй «добрий день» сказати! Заважаю я її, чи що?

Ірина майже ніколи не бере трубку, коли Марта Максимівна дзвонить – передзвонює потім Вадим, не приходить в гості під надуманими приводами, а перед візитами свекрухи просто йде з дому. І навіть народження дитини не змінило ситуацію.

Марта Максимівна раніше з нетерпінням чекала появи онуків, плануючи бути прямо такою бабусею – бабусею:  з казками, пирогами та в’язаними светрами з оленями. Але від дитини її плавно відгородили.

– До внука прийти – ціла проблема, домовлятися за тиждень потрібно і ще не факт, що в день Ікс тебе до нього допустять! – розповідає Марта Максимівна. – То пронос, то простуда. Малий вже забути мене встигав від зустрічі до зустрічі, реагував, як на незнайому тітку … Він взагалі у нас, чесно кажучи, дикий, людей боїться! Мати нікуди його не водить, у неї теж ніхто не буває. Не дивно здичавіти …

Батьки Ірини живуть досить далеко та у вихованні внука участі не приймають. Марта Максимівна тепер уже теж не наполягає на регулярному спілкуванні.

– На милування нема силування! – розводить руками вона. – Мабуть, і краще, дійсно, мені не прив’язуватися до дитини. Нехай живуть, як хочуть! …

Останнім часом в житті сина йде якась чорна смуга. З’ясувалося, що Ірині з декрету виходити по суті нікуди – її компанія за три роки збанкрутувала. Щось подібне чотири місяці тому відбулося і з фірмою, в якій працював Вадим. Чоловік виявився на вулиці. Знайти іншу роботу швидко не виходить.

Весь цей час живуть абияк, ледве зводять кінці, перебиваються випадковими підробітками. Дотепер тягнули якимось дивом. Але днями трапилося непередбачуване – господар знімної квартири заявив, що має намір продавати свою нерухомість. Вже є покупець і квартиру треба звільнити протягом пари тижнів. Зняти зараз іншу квартиру, заплатити комісійні агентові та страховку новому господареві, організувати переїзд і перевіз майна, якого накопичилося вже досить багато, фінансово просто нереально.

Єдине, що прийшло Вадиму в голову – попроситися поки до матері. На пару-трійку місяців. Звісно, вони будуть намагатися встати на ноги якомога швидше і як тільки Вадим знайде роботу, тут же знімуть хоч кімнату і з’їдуть. Але Марта Максимівна встала в позу:

– Тоді ноги об мене витирали, розмовляли крізь зуби, трубку не брали, складно вона з людьми сходиться! А тепер, значить, коли потрібно стало –  ніяких складнощів немає? Бери квиток і нехай Іра їде  до своєї мами, ось і все.

– Ну так теж не можна! – умовляє Марту Максимівну подруга. – Це ж твій син, його сім’я … Потрібно, напевно, допомогти у важкий момент?

– Синові я сказала – приїжджай і живи, без проблем! – знизує плечима Марта Максимівна. – А з його дружиною ділити територію я не зобов’язана. Буде повз мене ходити, не піднімаючи очей, ні добрий день, ні до побачення – вона інтроверт! Навіщо мені це треба у своєму домі? .. Буду сидіти й думати, чому вона така, чим я її образила … Нехай син відправляє її до мами, а сам встає тут на ноги …

– Але ти ж розумієш, це все може затягнутися. За чотири місяці він нічого не знайшов, а скоро грудень, Новий рік на носі. Він буде тут, сім’я там … Не добре так!

– А це не мої проблеми! – розводить руками Марта Максимівна …

«Син може жити, скільки треба, а невістка нехай йде, куди хоче» – в корені неправильна позиція? Свекрусі треба бути мудрішою, адже життя закінчується не завтра. І цілком можливо, що відкинута сьогодні невістка через кілька років може сказати свекрусі ті ж самі слова – мені, мовляв, немає до тебе справи, йди, куди хочеш …

Хоча й немає ніякої гарантії, що невістка в майбутньому поведе себе благородно, навіть якщо зараз свекруха зробить для неї все. Свекруха права, що думає ТІЛЬКИ про себе?