– Тобі ж машина безкоштовно дісталась, віддай її мені. У тебе й так машина є.

З Петром я познайомився чотири роки тому. В мене тоді не було стабільної роботи і я поїхав на пів року на будівництво в Київ. Поїхав я туди на своїй машині Renault Duster, а вдома залишилась моя дружина, яка тоді була в декреті.

Петро був першим з бригади, з яким я подружився. Дуже товариський хлопчина років 28, він розповів мені все про себе і про те, як на роботі справи йдуть. Пропрацював я місяць, потім другий. Ми дружили з Петром, інколи в неділю ходили рибалити. В один час в нашій фірмі почались проблеми, постійно відтягуючи терміни виплати зарплати.

Петро в цей момент сильно запив, а всі свої гроші, що залишилися просаджував в кабаках. Я не люблю випити, максимум – літр пива у вихідний. Петро постійно брав у мене гроші в борг і не повертав! Коли прийшов час зарплати, всі гроші Петра розлетілися майже за два дні. Він знову бігав і займав їх у мене.

Одного разу я дуже допоміг нашому начальнику, виконуючи роботу зварювальника практично місяць і все це після основної роботи. В знак подяки окрім грошей, він подарував мені старенький ланос  в знак подяки.

Петро як тільки дізнався про те, що у мене тепер дві машини – у нього відразу очі загорілися! Машину потрібно було якось відігнати до мене додому (живу я в Чернівецькій області), і замість виплати боргів, я запропонував Петрові перегнати мою машину до мене в місто.

Закінчивши об’єкт нам дали відпустку на 2 тижні. Ми з Петром зібралися, сіли на дві машини й поїхали. Я йому пообіцяв, що дам нічліг і нагодую. Петрові було цікаво зганяти на захід (сам він з  Миколаївської області), а тому він з радістю погодився! Всю дорогу ми зідзвонювалися по телефону і він постійно нахвалював ланос, ніби заздрячи мені. Вже тоді в його словах я відчув якийсь тиск на себе.

Як тільки ми приїхали, Петро мені одразу заявляє:

– Віддай мені одну машину, вона тобі все одно безплатно дісталася!

– Чому це? Навіщо я її сюди гнав тоді? Я її дружині своїй хочу передати… Ти так не жартуй. – відповів я, сміючись.

– Так, я серйозно. Віддай її мені, невже для друга шкода?

Я цю розмову якось зміг зам’яти, однак на наступний день Петро знову почав свою атаку. Він благав мене віддати йому цю машину, але я ні в яку не погоджувався. Зрозумівши всю натуру Петро, я витерпів два дні його умовлянь, після чого дав грошей на дорогу і відправив його додому.

Через деякий час він написав мені злісну смс-ку, де висловив все, що про мене думав насправді. Спілкування з ним довелося припинити. Я відтоді навіть за руку з ним ніколи на роботі не вітався!

Ось такі люди трапляються в житті… Тепер я їх здалеку бачу.