– Тобі грошей не вистачає, ти й міняй роботу, – запропонував мені чоловік

Чоловік відмовляється міняти роботу, каже, що його й так усе влаштовує. Ще б пак – працює в своє задоволення, не напружуючись, але й заробляючи копійки. А мені сказав, що якщо мені грошей не вистачає, то я й маю роботу міняти. Але я й досі вже заробляю більше, ніж чоловік.

У нас із чоловіком немає стану критичної бідності. Живемо у моїй квартирі, яку мені після закінчення університету віддали батьки, а я до заміжжя встигла зробити ремонт. Машини немає, та й не буде, ми з чоловіком обидва не фанати водіння та за кермо не сядемо. Живемо на свої, ні в кого не позичаємо.

Я займаюся кадровим діловодством, веду відразу кілька фірм, на щастя тепер є така можливість. Працюю з дому, іноді приїжджаючи до офісів своїх роботодавців. З однієї фірми дохід виходить невеликий, але в мене їх три, а іноді й чотири виходить. Ось із кожної по копієчці – виходить на місяць пристойна сума.

Але пристойна вона лише на перший погляд. Так, на життя вистачає, але лише на необхідний мінімум. Тим більше, що зарплата чоловіка під час формування сімейного бюджету особливої ​​погоди не робить. Отримує чоловік гнітюче мало. Але працює на улюбленій роботі, де в нього обов’язків майже немає.

Чоловік туди влаштувався ще студентом. Після отримання диплому залишився там, навіть отримав посаду начальника відділу. Але цей відділ складається з нього і ще одного співробітника, який приходить на роботу тільки при необхідності. Займається чоловік по суті тим, що людям похилого віку допомагає розібратися в комп’ютерній премудрості.

За фактом він весь день сидить в інтернеті, в ігри грає, зрідка ходячи кабінетами, коли є заявка на допомогу. При цьому якщо проблема щодо самої техніки, то викликається той єдиний співробітник. Решту часу чоловік наданий сам собі. Заклад бюджетний, роботи там у нього небагато, зарплата маленька. Та й нема за що там платити. Якби це була нормальна фірма, то давно б його посаду скасували, віддавши роботу на аутсорс.

Коли ми тільки одружилися, я думала, що це просто один із трудових етапів. Ось зараз чоловік почне шукати нову роботу, ось зараз, ось-ось уже. Але три роки позаду, мій дохід зріс і істотно перевищив дохід чоловіка, а той навіть не думає свербіти. Йому на дві тисячі зарплату проіндексували, от і все.

Як я казала, живемо ми у моїй квартирі. І тут уже потрібно освіжити ремонт. Свого часу я його робила з дуже обмеженим бюджетом і лише через те, що без ремонту в цій квартирі жити було неможливо. А тепер треба було б зробити вже ґрунтовно. Десь шпалери затерлися, десь лінолеум задерся, загалом, настав час.

Але на це потрібні гроші, яких у нас немає, тому що по суті заробляю одна тільки я. Зарплата чоловіка йде йому на проїзд, оплату мобільного та якісь особисті потреби. Іноді може продукти додому купити, але і все.

Мої розмови з ним, що йому варто пошукати нову роботу, закінчувалися його глибокодумним “угу”. Але дій за ним не було. Я вже сама почала шукати відповідні вакансії та скидати чоловікові. Спершу він просто мовчав, а потім почав психовати.

– У мене є робота, навіщо ти мені це скидаєш?

Я говорю, щоб він змінив роботу і став отримувати нормальну зарплату. На що чоловік мені заявив, що не збирається цього робити, його все влаштовує.

– Якщо тобі грошей не вистачає, ти й міняй роботу, – запропонував він мені.

– Ти розумієш, що це не вирішить проблеми? А якщо я в декрет піду? Ми тоді голодали будемо, бо твоєї зарплати навіть на найнеобхідніше не вистачить.

Чоловік скривився і заявив, що я все перебільшую. За його словами, у нас все гаразд із фінансами, а всіх грошей не заробиш. Я почала загинати пальці, на що нам потрібні гроші просто зараз, але чоловік мене перебив.

– Ремонт у нас нормальний, це твоя примха. У декрет хочеш? Іди, нормально забезпечити сім’ю я зможу, якщо ти не вимагатимеш чогось такого. Доведеться трохи втиснутись і економити, але так усі живуть. А міняти роботу, в якій мене все влаштовує, заради твоїх примх, я не буду.

Нормальний у нас ремонт, звісно. Такий нормальний, що плитка минулого тижня відвалилася. А вже забезпечувати я взагалі мовчу. Прям моя блакитна мрія – піти в декрет, щоб нервово перераховувати копійки в гаманці, прикидаючи, чи вистачить на кефір по акції.

Я бачу лише один вихід – розлучення. Не почуваюся заміжньою з таким чоловіком. Яка з нього опора, якщо він заради сім’ї не хоче ще раз напружитися. Мені народжувати час, і я вже хочу дитину, і час іде, але як у декрет піти з таким “тилом”?