Тітка подарувала хлопчикові ноутбук, а батьки його забрали. Їм свої кредити нічим виплачувати, а син обійдеться…

Лесі зараз 35 років. Можна впевнено сказати, що своє життя вона будувала без допомоги батьків. Зараз вона заміжня, має доньку 12 років. В Лесі є улюблена робота, трикімнатна квартира, машина у неї та чоловіка і … родичі, з якими досить своєрідні відносини.

Крім батьків і далекої рідні, у неї є молодший брат. Різниця у віці всього 3 роки, однак життєві установки й сам спосіб життя кардинально відрізняються.

–  Віктора завжди балували, – визнає Леся, – батько пишався: син, спадкоємець. Дідусь тоді ще був живий все звеличував брата: продовжувач прізвища, роду, гордість і надія.

«Гордість і надія» отримав від того самого дідуся на 18-ти річчя стару машинку, а у 22 роки за заповітом став володарем дідовій трикімнатної квартири. Єдиним володарем.

– А дівці що може бути треба, – говорив дід і батьки дівчини, – вона заміж вийде. Ось і нехай шукає чоловіка заможного.

Леся не знайшла. Вона сама вступила на бюджет, жила в гуртожитку, відмінно вчилась і не втрачала жодної можливості підробітку. Згодом вона влаштувалась на роботу, вийшла заміж і їм з чоловіком все довелося наживати самим, зате й іпотека вже погашена, і відносини в парі міцні та стабільні.

– Брат одружився одразу після того, як став власником житла, – згадує Леся. Оля приїхала з невеликого села, в нас спочатку касиром в супермаркеті працювала, не знаю, звідки тільки взялася тяга до красивого життя. Їсти нічого, зате вона в модних шмотках.

Брат до грошей ставився і ставиться так само легковажно. Найчастіше в сім’ї Віктора дійсно просто нічого їсти. Тоді підключаються батьки, зі своїх пенсій допомагають сину, невістці і 10-ти річному внуку.

– Працюють обоє, а толку, – зітхає Леся, – не вміють планувати, витрачати, накопичувати. Все в кредит: відпочинок на морі, гарнітур, не так давно нову машину взяли. Теж в кредит.

І якби ж то просто взяли, впряглись і обмежили повсякденні витрати. Ні, живе пара ні в чому собі не відмовляючи. З місяця в місяць, коли настає час чергового банківського платежу, Віктор починає обдзвонювати рідню: дайте в борг, кредит погасимо, зарплату отримаємо і віддамо.

– У батьків наших таких коштів немає, – каже Леся, – рідня вже просто відмовляє. Віктор віддає борги. Через півроку-рік після обіцяної дати. Кому це сподобається?

Ось на початку квітня і Лесі подзвонили: дай в борг 7 тисяч, віддамо. На кредит треба, прострочення вже, банк телефонує. А Леся відмовила.

– У племінника, сина Віктора, день народження 10-го числа, – пояснює вона, – ми з чоловіком порадилися і вирішили якраз до 10-ти річчя подарувати йому ноутбук. Батьки живуть для себе, у нього був старенький комп’ютер, але зламався. І коли брат дзвонив, подарунок для хлопчика був уже куплений і грошей вільних – лише до зарплати дожити.

У призначений день родичі зібралися по-сімейному, посидіти, відзначити, привітати дитину. Дарували щось з одягу, тому що знали, модна Оля явно воліє купити обновку собі, а не синові, йому зазвичай родичі від своїх дорослих дітей віддавали речі. Хто кросівки, хто куртку.

– Багато він розуміє, – говорила Оля, приймаючи допомогу, – виросте, порве зіпсує. Частково це було справедливо, але вже дуже сильним був контраст між нарядами мами та одягом сина, ось і намагалися одягнути хлопчика.

Отримавши від тітки подарунок у вигляді ноута, хлопчик навіть заплакав від щастя. Так був задоволений і радий. Тільки Оля підло дорікнула Лесі:

– А говорила, що грошей немає!

А через тиждень після дня народження хлопчикові довелося плакати знову.

– Я його у школі зустріла, моя дочка там вчиться, я її забирала, – розповідає Леся, – мене побачив і заплакав. Виявляється братик з дружиною мій подарунок їх синові просто продали!

– Нам кредит треба було гасити, – відрізала Оля, – у нас машину погрожували відібрати. Ми ж гроші у тебе просили, а ти не дала, а вони були, раз такі подарунки шикарні племіннику робиш!

– Пояснювати, що купила подарунок заздалегідь – марно, – засмучується Леся, – мені їх дитину шкода, а їм – ні. Купимо потім … в кредит, – махнув рукою брат, – або добра тітка ще подарує, до закінчення навчального року.

Леся знає, що нічого батьки хлопчику не куплять, в їх системі пріоритетів потреби власного сина стоять десь в кінці списку. Хлопчика їй дійсно шкода, але і робити такі подарунки з періодичністю раз у 2 місяці їй не по кишені.

–  Давай разом купимо, раз така справа, – запропонувала мама, – ну справді, у них безвихідна ситуація була з кредитом. А ноутбук … внук маленький ще, можна і дешевенький купити, все одно радий буде.

Ось така ситуація. Зробила дитині подарунок, а його продали й натякнули, що чекають новий, тітка ж добра.