– Тільки родичі можуть бути спадкоємцями! Ти для початку доведи, що твої діти рідні моєму синові. Жоден з них на нього не схожий!

Ми з Назаром почали зустрічатись ще бувши студентами. Після закінчення інституту ми вирішили одружитись. Я була не місцевою і свого житла у мене не було. Жили у квартирі, яка залишилася Назару у спадок  від бабусі.

Майже одразу у нас один за одним народилися два сини. В чоловіка була непогана робота, але й економити трохи нам прийшлось. Мені довелося кілька років пробути в декреті, доглядаючи за маленькими дітьми.

Весь цей час свекруха постійно дорікала мені тим, що я не працюю. Вона ніби  не розуміла, що це неможливо, адже сидіти з внуками вона зовсім не хотіла. Та ще й періодично заявляла: «Не схожі твої діти на мого сина!» Це був натяк на мою непорядність, хоча приводів думати, що я зраджую чоловікові, я ніколи не давала.

Від моїх скарг на поведінку «мами» чоловік відмахувався і віджартовувався. Що ж, доводилося просто терпіти.

Після декрету, коли я вийшла на роботу, свекруха знайшла новий привід для причіпок. Тепер вона придумала, що я вийшла заміж за Назара тільки заради його квартири. Сама ж я ніколи ні на що не зароблю з такою зарплатою. Скрізь їй бачилась якийсь змова …

Коли дітям було вже 8 і 10 років, в нашій родині сталася біда: у чоловіка виявили онкологію. Цілий рік ми боролися за його життя, їздили по лікарнях, робили операції та хіміотерапію, але все це лише на кілька місяців продовжило йому життя. У 33 роки я стала вдовою …

Не минуло й сорока днів з дня похорону, як свекруха заявилася до нас з вимогою покинути квартиру Назара. Мене такий поворот просто розлютив, але більше я не могла мовчати. Нерви й так були на межі після останніх подій, а тут ще вона …

– Наталя Василівна, Ви про що? Я і діти Назара – прямі спадкоємці. І нікуди ми не підемо!

– Помиляєшся, дорогенька! Тільки родичі можуть бути спадкоємцями! Ти  для початку доведи, що твої діти рідні моєму синові. Жоден з них на нього не схожий!

– Добре, Наталя Василівна, я доведу! Але тоді давайте домовимося, що якщо тест ДНК покаже, що ваш син батько моїх дітей, то не тільки ця квартира буде належати їм, але Ви й свою їм відпишете!

Свекруха трохи розгубилася, подумала і погодилася. Адже вона була впевнена в тому, що робить …

Мене розпирало від злості та, щоб раз і назавжди розставити все на свої місця, я повела свекруху до нотаріуса, де був письмово завірений наш договір. Нехай потім лікті кусає, раз так до моїх дітей відноситься. Клініку для аналізу вибирали зі свекрухою спільно теж для того, щоб потім вона мене обманщицею не називала. Аналіз здали в її присутності, результат отримали. Відкривати домовилися разом.

Ох і смішний момент це був … Сидимо ми зі свекрухою за столом. Я у своїй правді впевнена на 100 відсотків, а вона у своїй. Розкриваю конверт і … о, яка несподіванка … ймовірність, що Назар батько хлопчиків – 99 відсотків! Потрібно було бачити, як перекосило обличчя у Наталі Василівни! Я не стрималася і розсміялася:

– Ну, невже ти думала, що я пішла б на цей тест, якби діти були чужі?

Свекруха мовчки пішла. Повернулася на наступний день з документами на квартиру і заповітом на внуків.

– Ти вже пробач мені. Я б все одно вам свою квартиру залишила, у мене ж ти тепер одні …

В душі я раділа, але зовні зловтішатися не стала, а просто обняла цю нещасну стареньку, Бог їй суддя …