Тільки на нашому весіллі я зрозуміла, ким насправді був мій наречений

З Тарасом я познайомилася на роботі. Він влаштувався до нас 2 роки тому. Тарас одразу підкорив моє серце: говорив  компліменти, пригощав цукерками, дарував квіти, як тільки я приходила на роботу. Причому дарував виключно ромашки, але ж це були мої улюблені квіти.

Любовний роман з ним закрутився блискавично. Відтоді на роботу вранці ми їхали разом, оскільки коханий переїхав до мене.

Співробітники з упередженням ставилися до нього і говорили що це не хлопець повинен жити у дівчини, а навпаки. Але я не звертала уваги на їхні слова, адже Тарас здавав свою квартиру в оренду, щоб накопичити нам на весілля, яке ми запланували вже в цьому році. Більш того,  така економність мені дуже подобалася.  Можливо причина в тому, що мій колишній хлопець був любителем гарного відпочинку і гроші у нього ніколи не затримувалися.

Тарас прекрасно готував, це і підкорило моє серце. Якось раз прогулюючись з ним я вирішила зайти в кафе. Тарас скривився і сказав, що тут все дуже дорого, та й кафе – це марна трата грошей, особливо дорогі,  проте пішов зі мною. Ми сіли на літній веранді й чекали поки офіціант принесе меню і тим часом обговорювали майбутнє весілля, будували плани, жартували, сміялися.

Коли ж офіціант приніс меню Тарас замовив собі склянку мінералки, а я була дуже голодна і тому замовила собі стейк, салат і гарячі роли. Коли ж принесли рахунок Тарас глянув на мене так, що я вирішила сама його оплатити, адже кафе було дійсно не з дешевих, а Тарас економний, значить піклується про наше майбутньому. Як же я помилялася …

Весілля вже повинно було відбутися через тиждень, а сукня ще не вибрана і тому підбирати сукню ми вирушили в найближчий вихідний. Походивши по салонах я побачила її. Сукня була ніжно-молочного кольору і схожа на шматочок повітряної хмарки. Я вибрала її та понесла на касу. Тарас радив мені ще приміряти декілька, але я його вже не слухала і несла сукню на касу. Як не дивно, Тарас оплатив без зайвих суперечок. Напевно він розумів що для нареченої це особливий день, і сукня має бути особливою.

Потім Тарас зателефонував, щоб оплатити ресторан який я сама вибрала. Тим більше адміністратором там працювала моя племінниця і знижку зробила солідну.

Настав день весілля. Я в передчутті крутилася перед дзеркалом наводячи марафет і дістала коробку з весільною сукнею. Тарас квапив, адже ми вже спізнювалися в РАЦС. Я одягла сукню, але тут зрозуміла, що тут щось не те. Та сиділа на мені ідеально, а ця  якось не так. Поглянувши я побачила, що сукня зовсім інша, набагато гірша і мало не розридалася.

Тарас розвів руками й сказав що сам шокований і напевно це магазин що щось наплутав. Але діватися вже було нікуди. Сіли з Тарасом в авто, а після розпису він сказав що хоче показати мені сюрприз. Що-що, а сюрпризи Тарас вмів робити. Він завіз мене в найближчий фотосалон. Там він замовив наші спільні фото в красивому оформленні. Після чого він сказав, що мене чекає ще один сюрприз.

Я мало не розридалася від розчулення і подумала що переплутана сукня – це дурниця, головне що такий наречений поруч. Так я їхала занурена у свої щасливі думки та прокинулася вже коли ми зупинилися біля міської їдальні. Нічого не розуміючи я зайшла всередину. Там сиділи всі наші гості.

І тут до мене дійшло … Мій наречений жмот, справжній скупердяй, якого світ не бачив. Дешеві цукерки, польові ромашки, зірвані на найближчій клумбі, сукня, яку Тарас підмінив. А тепер – їдальня. Не тямлячи себе від образи я кинулася геть, добре що Тарас не помітив пропажі, він в цей час скандалив з кухарем, а гості мовчки спостерігали за всім, що відбувається.

Я вибігла в сльозах на дорогу і поруч зі мною пригальмувала машина. Це був Максим, мій колишній. І зовсім він не марнотрат, просто не вміє накопичувати гроші…

Минуло три місяці, я розлучилася і вийшла заміж за Максима. Він мене носить на руках, а весілля у мене було найкращим в місті.