Ті, хто зрадили одного разу, зроблять це знову. Родинні зв’язки ще нічого не гарантують
Жив собі в одному місті самотній хлопчик. Його тато помер, коли хлопчик був ще маленьким. Мама не надто цікавилась його вихованням, вона була співачкою і весь час їздила в тури. Хлопчик практично весь свій час проводив у родичів і в основному у своєї бездітної тітки.
Коли він підріс, тітка написала заповіт, за яким квартиру та всі свої заощадження вона заповідалася йому, практично як синові. Він і називав її своєю другою мамою, намагався піклуватися про неї в міру можливостей.
Роботу він вибрав нелегку, з частими переїздами, а тому бачилися вони не так часто. Але в якийсь момент він переїхав з родиною ближче і став допомагати частіше іноді навіть в ущемляючи бюджет своєї сім’ї. Дружина це розуміла, але думала, що в майбутньому хоч квартира дістанеться їх дітям …
Вони періодично приїжджали до тітки в гості й постійно навколо них роїлися інші родичі, практично не давали побути з нею наодинці. Родичі знали про заповіт і говорили, що квартира буде його і все, що він купив у квартиру залишиться теж йому.
Коли йому в черговий раз довелося переїхати по роботі, він дізнався, що тітка переписала заповіт на іншу свою племінницю, її переконали родичі, що квартира повинна дістатися тому, хто буде займатися її похоронами.
В цей же рік тітка померла, всі витрати по організації похорону взяло на себе підприємство на якому вона працювала довгі роки та отримала інвалідність. Поховали не там де хотіла, а там де було зручно. Родичі зайнялися квартирою, відремонтували й поспіхом продали, а потім знову згадали про родинні почуття.
Колишній хлопчик все пробачив і забув, а дружина його забути не може і вважає такий вчинок родичів зрадою. А якщо вони одного разу зрадили, то зрадять при кожній слушній нагоді.