Теща обіцяла доглянути онуків, а за два дні до цього передумала і поїхала на відпочинок з подругою

Мене звуть Тарас, все своє свідоме життя займаюся капіталом. Моя дружина Рита теж постійно зайнята на роботі – вона працює у сфері торгівлі. У нас є двоє дітей, які навчаються у початковій школі, яких періодично потрібно з кимось залишити.

Ми живемо у передмісті столиці, а мої батьки – за 400 кілометрів. З рідні поблизу знаходиться тільки теща – цій жінці варто присвятити окрему розмову.

Пенсіонерку, яка є рідною бабусею наших дітей, звуть Сніжана Костянтинівна. Взагалі, цю невгамовну жінку дуже складно застати вдома, оскільки вона постійно ходить до якихось театрів, музеїв, ярмарків – одним словом, увесь вільний час розважається.

Коли ж Сніжана Костянтинівна опиняється вдома, то щоразу вона чимось зайнята – настільки, що навіть не може посидіти з онуками!

Проте, під час спільних посиденьок та святкових застіль, Сніжана Костянтинівна починає дуже переконливо скаржитися всім присутнім родичам та знайомим, що їй не привозять онуків, і взагалі, мало не забороняють бачитися з ними.

Якось у нашій сім’ї стався випадок, який дав нам можливість прозоро поглянути на ситуацію, а також остаточно переконатися в егоїзмі та байдужості Сніжани Костянтинівни щодо своїх онуків.

Справа була наприкінці травня – саме тоді, коли починалися літні канікули. Ми довго думали, куди відправити дітей на літо і вирішили відправити їх до бабусі. Діти були в захваті і дуже цього чекали.

На початку травня ми з тещею домовилися, що Паша з Дімою будуть у неї з речами на початку червня. Але ось, за два дні до такої довгоочікуваної для дітей поїздки, лунає телефонний дзвінок. Звичайно ж, це була Сніжана Костянтинівна, яка з дуже поважної, за її словами, причини не може найближчим часом прийняти онуків у себе:

– Мені тут подружка запропонувала з нею в тур поїхати, там знижка 60% на дорогу та проживання! Нема з ким їй більше поїхати… не можу ж я її в такому віці одну відправити! Два тижні це займе. Приїжджайте все, як домовились, лише у другій половині червня.

Ми з Ритою вже звикли до подібних відмовок, але цього разу ситуація ускладнювалася тим, що нам більше не було до кого відвезти дітей, а на роздуми залишалося всього два дні, оскільки мені і дружині треба було виходити на роботу.

Якби Сніжана Костянтинівна оголосила нам про це за пару тижнів, або хоча б за тиждень, то ми б не були в такому обуренні.

Паша з Дімою дуже палко відреагували на відмову бабусі взяти їх у гості. Я навіть не знав, як їм про це сказати, оскільки вони сильно на це чекали: Паша закупився всіма можливими пристосуваннями для риболовлі, а Діма набрав цілий стос літератури на літо і сказав, що всі три місяці проведе в улюбленому кріслі бабусі разом з котом і книжками.

Після тривалої розмови діти заявили, що відмовляються взагалі їхати до бабусі цього літа. Ми з Ритою наполягати не стали, та й вирішили тещі про це не говорити – було цікаво, коли цій жінці стане соромно і вона сама почне просити привезти їй онуків. Дітей, завдяки допомозі добрих знайомих, вдалося терміново записати в літній табір.

Минуло два тижні, і теща вже мала повернутися з туру. Ми з Ритою пообіцяли собі не дзвонити першими. Необхідно відзначити, що минула наша розмова з тещею закінчилася на дуже недружній ноті, тож можна було вважати, що ми були в сварці. Я та Рита дійшли висновку, що теща має зробити перший крок, тому вирішили чекати від неї першого дзвінка.

Як і передбачалося, жодних дзвінків від Сніжани Костянтинівни ми не дочекалися. Мені і Риті вже почало здаватися, що теща, можливо, навіть і рада, що не доведеться все літо доглядати і нести відповідальність за онуків, а отже, можна й надалі продовжувати займатися своїми справами, бовтатися з подругами по музеях, ходити на ярмарки та таке інше.

Літні канікули добігли кінця. Перед тим, як їхати за букетом на 1 вересня, раптом лунає телефонний дзвінок.

Це була Сніжана Костянтинівна, яка все усвідомила та зателефонувала поцікавитись нашими справами. Теща з ентузіазмом запропонувала свою допомогу, щоби супроводити дітей на шкільну лінійку. У її голосі не було чути жодної краплі жалю з приводу того, що онуки так і не приїхали до бабусі в гості.

Пенсіонерка навіть не спитала: де її онуки були все літо і як пройшов їхній відпочинок? Теща навіть не наважилася поцікавитися – чи не сталося чогось поганого.

Натомість Сніжана Костянтинівна вважала за краще «затерти» неприємний випадок і продовжити підтримувати стосунки як ні в чому не бувало.

Тепер ми з Ритою остаточно переконалися, що проблема такої поведінки по відношенню до онуків полягає не тільки в егоїзмі тещі та постійному потягу до розваг, а в елементарній байдужості та бажанні вислизнути від несення відповідальності за інших.