– Тебе просили лізти? Сказала ж, поверни її назад! Поки вона не навчиться мене слухатися, буде жити на смітнику!

Ми з братом виросли в повній сім’ї. Нещодавно наші батьки відсвяткували ювілей: 35 років з дня свого весілля. Піднімати руку на кого-небудь у нас в домі було категорично заборонено, всі питання і виховні моменти в тому числі вирішувалися тільки за допомогою діалогу.

Своїх дітей у мене поки немає, я заміжня всього рік і ми з дітьми ще не поспішаємо. Але у мене є племінники, хлопчик і дівчинка. Їхня мати Віра, колишня дружина мого старшого брата, росла з  батьком. Завдяки такому вихованню, вона відмінно розбирається в техніці та автомобілях. Вона може замінити проводку у квартирі й самостійно поміняти сифон. Позначається дитинство у тата на роботі й вечірніх посиденьках з його колегами й друзями в гаражі.

Той самий гараж дістався Вірі у спадок разом з квартирою. І свій вільний час вона вважала за краще проводити там, а не з дітьми. Саша – добра людина, і, наслідуючи приклад наших батьків, з дітьми він намагається багато розмовляти. Тим більше, що більшу частину свого часу діти проводили саме з ним.

Віра приходила додому з роботи пізніше, тому забирав племінників з садка Саша. Він сам готував їм вечерю, грав і розповідав казки на ніч. Віра навіть в декретах не сиділа, на роботу вона виходила коли дитині виповнювалося пів року, наймаючи няню. Брат уже років 6 працює два через два, няню запрошували за таким самим графіком. Тому у свої вихідні з дітьми сидів Саша.

Віра – освічена, компанійська, розумна жінка. У неї своя квартира, машина, хороша кар’єра. Але, як виявилося, мама з неї нікудишня. Влітку захворіла племінниця, а Вірі треба було терміново від’їхати по роботі, Саша подзвонив мені, поцікавився чи в мене  вихідний і чи зможу я приїхати.

Я з радістю погодилася, тим більше дівчинка майже видужала. Я доїхала до потрібної зупинки, вийшла з трамвая і згорнула у двори. По дорозі до їх дому є майданчик зі сміттєвими контейнерами. Проходячи повз цього майданчика, я почула плач. Повз дитячий плач пройти я не змогла. Я заглянула за сміттєві бачки й побачила там заплакану племінницю. Вигляд заплаканої п’ятирічної дівчинки в такому місці привів мене в тихий жах.

Я відразу її взяла на руки й понесла в сторону будинку, намагаючись заспокоїти. Варто було мені пройти метрів 10, як у мене задзвонив телефон. Я поставила племінницю і, обіймаючи її, відповіла на дзвінок.

– Відведи її назад! – зажадала Віра.

– Навіщо? Що відбувається?

– Виховний процес. Назад її поверни й нехай вона там стоїть!

– Віра, ти сама де? Я не поверну дитини на смітник! Вона в істериці!

– Я тут, за рогом будинку. Останній раз повторюю не втручається і поверни дитину туди, де взяла!

Я подивилася вперед, Віра виглядала з-за рогу будинку і жестами мені щось показувала. Я відключилася, прибрала телефон і знову взяла дівчинку на руки. Варто було мені їй сказати, що ми йдемо до її мамі, як вона заплакала ще гірше і заверещала що не хоче до мами.

На верески дочки Віра сама вийшла нам назустріч. Вона швидким кроком підійшла до мене, вирвала дівчинку у мене з рук і накричала на мене:

– Тебе просили лізти? Сказала ж, поверни її назад! Поки вона не навчиться мене слухатися, буде жити на смітнику!

Я не повірила в почуте. Поки я усвідомлювала що саме мала на увазі Віра, вона встигла мене обігнути й рушити до сміттєвих контейнерів. Я прийшла в себе і пішла за нею:

– Віра, що ти робиш? Її треба заспокоїти, водички дати! – дівчинка плакала захлинаючись.

– Не лізь не у свою справу! – сказала вона мені, поставила дочку поруч з контейнером і почала її «виховувати»:

– Ти хочеш тут жити? Спати в порожній коробці, грати сміттям і їсти сміття? Ні? Значить ти будеш робити так, як я сказала! Зрозуміла?

Я дістала телефон і почала дзвонити Саші.

– Вона знову за своє? Скоро буду! – пообіцяв мені брат.

Тома взяла доньку за руку і потягла її додому, пройшовши повз мене. Як я зрозуміла,  моїх послуг няні вона більше не потребувала. Бігти слідом і знову щось питати я не наважилась. Зробити я все одно нічого не змогла б, вона – мати. Але племінницю було шкода до сліз.

Мені подзвонила мама, дізнатися як там її внучка. Я не стала розповідати мамі про те, що сталося, сподіваючись на швидкий приїзд брата і його пояснення. Сорок хвилин я ходила туди-сюди біля їх під’їзду. Пробувала набрати Віру, але вона скидала мої виклики.

– Саша, що це було? – я підійшла до машини Саші, коли він приїхав і розповіла йому про те, що трапилося.

– Діти маму не слухаються. Вона просить іграшки зібрати – вони носяться, їсти те, що вона приготувала – відмовляються. Постійно б’ються в її присутності. Вони коли з Вірою, зовсім інші. У мене з ними проблем ніколи немає, досить один раз сказати й вони відразу біжать все робити. Вірі набридло на них кричати й вона згадала як її батько виховував. Вона якось відмовилася іграшки збирати, він їх всі згріб у відро і повів її на  смітник їх викидати. І її там залишив, сказав що неслухняна дочка йому не потрібна. Віра провела на смітнику кілька годин. Небайдужі перехожі відганялися її батьком. Їй одного разу вистачило. Мабуть, вона вирішила так само зробити. Я як дізнався – сусіди розповіли, відразу заборонив подібне знущання. Поговорив з дітьми, попросив їх слухатися маму. А толку? Дітей любити треба, час з ними проводити, а не командувати раз в тиждень.

У Саші був дуже втомлений вигляд. Поки він розповідав, по ньому було видно що дій дружини він не схвалює.

– Розлученням пригрози, скажи що дітей забереш! Це що за виховання таке – на смітнику дитину кинути?

– Погрожував. Мені здається, їй це тільки в радість буде.

Поговоривши з братом я поїхала додому. А через пару днів дізналася, що Саша з дітьми переїхав жити до мами. Вони розлучились. Віра справно платить аліменти. Іноді бере дітей в цирк або театр. Іноді – це рівно по два рази за останні пів року.

А що Віра хотіла? Скинула дітей в пів року на няньок, а зараз їй любов і повагу подавай? Заробити авторитет у дитини дуже непросто, дітям потрібна увага, ласка і турбота. Мені і брата шкода, і племінників, рости без матері – погано. Але і з такою матір’ю жити – ким вони виростуть? Теж потім будуть своїх дітей на смітник відводити й там кидати прикриваючись виховним процесом?

Сподіваюся, мама з татом допоможуть Саші виростити з племінників хороших людей. Та й Віра нехай буде щаслива. Шкода тільки, що вона раніше не зрозуміла що виховання дітей – точно не для неї.