Таємне життя моєї дружини

З дружиною  ми познайомилися ще в студентські роки. Ніякого весілля не було, як і знайомства з батьками, просто розписалися і випили пляшку вина на набережній. Познайомив нас її брат Сергій, з яким ми разом навчалися.

Так склалося, що заробляю в сім’ї я один. Це рішення було пов’язане не скільки через проблеми з працевлаштуванням коханої, скільки з особистими можливостями. У мене є свій бізнес. Кафе – бар. Купив вже готовий, взявши невеликий кредит, брат дружини допоміг – пішов поручителем.

Тільки є одна проблемка. Бар знаходиться в столиці, а самі ми жили в області і переїжджати, поки не планували. Так що доводилося досить часто їздити у відрядження особливо на перших порах, довіривши дозвілля дружини в руки її ж брата.

Бізнес окупався, сім’я міцніла, планували завести дитину. Поки я сидів над бухгалтерією та іншою макулатурою, вірна дружина займалася домашнім затишком. Після виснажливих відряджень кохана була просто як райський куточок. Ніколи не сперечається, ні кричить, мізки не виносить про те, що з її братом ходимо по барах (сама терпіти їх не могла). Красива дружина, успішний бізнес, відмінний друг, що ще для життя треба?

Потай від дружини, вирішив зробити їй подарунок – купити машину. Радився з Сергієм, у нього своя майстерня, так що поклався на думку авторитету. Вибирали довго. Вибір припав на популярну американську модель. Чек був семизначний, з урахуванням доставки прямо з заводу, тому оформляв на «ТОВ», так податків виходило менше.

І ось настав довгоочікуваний день. Прийшло повідомлення про те, що авто доставили за місцем, а точніше за пропискою бізнесу. Поки дружина спала, стрибнув у штани, схопив телефон і помчав за подарунком. На зворотному шляху вирішив відправити повідомлення Сергієві, що забрав машину і нехай він приходить до презентації. Відповідь була трохи дивною, щось типу «кращий мій подарунок це ти», але я не надав цьому сильного значення, просто відписавшись усміхненої пикою. Десь на півдорозі, друг прислав своє фото з майстерні, весь забруднений і з надутими губами. Подумав – гумор, що у сестри буде дороге авто поки він у вітчизняному автопромі колупає.

До обумовленого часу залишався ще годину, і Сергій прислав повідомлення з проханням встигнути зайти до мене додому до моменту дарування. Я йому відповів, що краще не варто, боявся зіпсувати святковий ефект. А ефект і справді був, та ще й який …

Ну ось. Стою під рідними вікнами чекаю друга з камерою, щоб зняв радісні крики дружини при вигляді подарунка. І тут понеслася. Сергій з’явився вчасно, побачивши мене, дістав телефон і почав кудись дзвонити. Я хотів, було, його проінструктувати з приводу вибору вдалого ракурсу, але тут  мене відволік телефонний дзвінок. Дзвонив мені «Сергій». Я здивовано глянув на нього, адже він стояв в декількох метрах від мене і відповів на дзвінок.

Сергій чомусь зблід. У цей момент на вулиці з’являється дружина, з таким же здичавілим видом як у Сергія. Мозок швидко почав формувати якусь невиразну картину. Я зрозумів, що вранці похапцем я схопив телефон дружини, який ідентичний моєму власному, навіть сигнали однакові.

Нічого не питаючи, мовчки почав гортати повідомлення, потім фотографії. Цікавого було багато. Настільки цікавого і настільки багато, що всередині мене якщо і жив маленький чоловічок добра,  любові і моралі, то в цей самий момент, він різко стрибнув в петлю жорстокої реальності.

Тихо сівши в новеньку машину, я відправився назад до столиці. Перед очима миготіли страшні фотографії «братньої любові». Як доїхав не знаю, але нудило ще довго. Десь через місяць заочно подав документи на розлучення. Дзвінків і смс вдалося уникнути банальною зміною номера.

Робота рятувала від страшних образів, які назавжди поселилися в моїй голові. Так що, коли посеред робочого дня мене покликав адміністратор, я й не думав, що зустрінуся в залі кафе з батьками «люблячих» один одного брата і сестри, яких не бачив ніколи.

Запропонував їм присісти і приготувався слухати жалісливі лекції на тему збереження сім’ї і дурних помилок молодості. Та й хотів просто побачити обличчя тих, хто виховав таких волелюбних діточок.

Буквально через 15 хвилин діалогу, на мій істеричний регіт збіглися всі співробітники, від прибиральниці до шеф-кухаря. Звичайно, як тут не сміятися, коли дізнаєшся, що в сім’ї у них дочка – єдина дитина.