Тато зруйнував мій світ…

Я ніколи б не подумала, що таке може трапитисьз моєю сім’єю, я завжди вважала, що у нас все ідеально.

Пів року тому,  я віддала свій старий комп’ютер татові, а собі назбирала грошей і купила ноутбук. Все почалося з того, що я навчила його працювати в інтернеті, створила на його прохання провілі в соц. мережах і навчила заповнювати електронні документи.

Для  реєстрації я створила йому пошту і зберегла для себе пароль.  Він був дуже радий і починав активніше освоювати електронну документацію.

В той день я випадково замість своєї, зайшла на його пошту. Блокуючи спам, я побачила  лист із заголовком «Я дуже сумую і чекаю наступної зустрічі».

Я знаю, що не маю права читати особисту переписку тата, але тоді я була шокована і не могла повірити. Я просто намагалася знайти спростування побаченому. Лист був від жінки, яку знає вся моя сім’я. У школі вона вчилася в одному класі з моїм батьком, вона часто приїжджала до нас в гості.  В одному з листів вона згадувала про їх спільний відпочинок 10 років тому і плани провести 2 тижн разом цього літа. У цих листах були признання в любові, слова ніжності.

Я не пам’ятаю, щоб мій батько хоч раз ТАК відгукувався про маму. Не пам’ятаю, коли останній раз він говорив їй щось приємне. Ці листи розбили мій світ. Я ніколи не думала, що мій тато здатний на таке. Вона живе на іншому місті, але навіть це не зупинило його – він приїжджав до неї пару раз. Ми нічого не запідозрили. У нашому розумінні, він просто хотів зустрітися з подругою дитинства.

Я знаю, що більшість людей скаже, що я повинна поговорити з батьком або розповісти мамі про це, але я не можу зробити цього. Моя сім’я емоційно закрита, ми ніколи не говоримо про наші почуття, а розлучення в нашій культурі – це просто дикість. Навіть якщо я скажу мамі, вона все одно не подасть на розлучення і буде продовжувати жити зі своїм чоловіком, але тепер уже знаючи, що він любить іншу жінку. Крім того, вона домогосподарка і навряд чи зможе вижити одна.

Я не можу пред’явити щось батькові, тому що це повністю зруйнує наші відносини, хоча на даний момент, я навіть не знаю, чи зможу я спілкуватися з ним. Йього року я збираюся поїхати вчитися в інше місто і відчуваю, що кидаю маму. З нами ще живе моя молодша сестра, але вона ставиться до мами, як до килимка, а батько ніколи особливо не дбав про маму.

Я не знаю, як продовжувати жити власним життям з цим почуттям. Моя мама в буквальному сенсі ідеальна і вона заслуговує на краще. Я завжди хотіла якомога швидше піти з дому, подорожувати і жити самостійно, але тепер я відчуваю провину навіть думаючи про це.

Я хотіла б ніколи не бачив цих листів…