Тато не знайшов свого сина в садку…

Віра з Тарасом  вже 10 років одружені. Їхньому сину  Арсену 7 років. Зараз вони працюють вдвох, виплатили іпотеку, в кожного своя машина, адже на роботу в різні кінці міста їхати.

Тарас – дуже ділова людина. З ранку і до пізнього вечора він на роботі, іноді навіть у вихідні доводиться виходити. Загалом, весь побут і дитина залишаються на Вірі. Пару раз чоловік забирав дитину з садка, коли Вірі треба було до лікаря або ще з якихось справах, але в основному це робила вона.

І ось минулого тижня їй знадобилося піти до стоматолога, записали її на вечір. Ну вона і написала чоловікові повідомлення: «Ти зможеш раніше піти з роботи й Арсена забрати?». Чоловік відповів: «Так, без проблем» і Віра спокійно відправилася до лікаря. Чи могла вона припустити, що буде далі? Звичайно, ні.

Чоловік після роботи відразу ж помчав у садок за дитиною. Заходить до групи, шукає очима свого сина, але не знаходить. Кличе вихователя:

– Мені б Арсена забрати …

– Якого Арсена? – запитує вихователька.

– Костюка, – відповідає тато.

– Але у нас немає такого, – відповідає вихователька.

В татуся шок. Як це немає, коли повинен бути! Загалом, з’ясовували хвилин десять, де дитина, потім вихователька здогадалася завідуючій зателефонувати. А завідувачка сказала, що був у них один Костюк Арсен, але він випустився з садка влітку, а восени пішов в перший клас.

Татусь там ледь не  знепритомнів. Потім отямився, подзвонив Вірі, дізнався, в якій школі навчається їхній син, вислухав, зрозуміло, багато всього хорошого про себе, ну і поїхав забирати дитину з групи продовженого дня.

Горе-татусь настільки поринув у роботу і випав з життя сім’ї, що у нього в голові попросту не відклався той факт, що син вже в школу почав ходити.

Робота роботою, гроші грошима, але про сім’ю не можна забувати ні в якому разі. Робота не повинна ставати сенсом життя і займати більшу частину часу, навіть якщо вона улюблена і високооплачувана.