Тато чомусь вирішив, що свої гроші я повинна була віддати йому

У мене ніколи не було теплих відносин з батьками. Коли я стала дорослою – розбіжності в життєвих принципах  стали ще відчутнішими.

Я тоді ще жила у батьків на околиці міста. Я  також купувала продукти й платила половину комунальних послуг та допомагала мама з домашньою роботою. Нещодавно я купила собі двокімнатну квартиру, але відкладала переїзд, хотіла завершити ремонт та купити туди все необхідне.

Я чудово знала про невдоволення тата з приводу купленої мною квартири. Причина цього невдоволення відкрилася мені випадково і ще більше віддалила нас та прискорила мій переїзд. Заїхала я в голі стіни та майже місяць спала на підлозі.

Тижнів зо три тому (за два дні до мого переїзду) до батьків заїхав дядько Віктор, чоловік маминої молодшої  сестри). Не знаю як це пояснити, але мені при відкритому вікні дуже добре чути розмову людей, навіть якщо вони стоять біля хвіртки – я все одно їх чую. Так ось, їхня розмова була звичайним обміном новинами, але тільки до того моменту поки дядько Віктор запитав тата про те коли я буду вже переїжджати у свою квартиру. Тато раптом різко відповів що не знає.

Дядько Віктор здивовано запитав чому він так на це питання відреагував. Несподівано для мене, тато почав гаряче розповідати причину свого невдоволення. Я спеціально не хочу писати діалогами, це вийде дуже довго і ви втомитеся читати. Тато нагадав дядькові  про те, що вони вже років зо три своїми силами ремонтують дідусів будинок який дістався у спадок мамі. До того ж є ще будинок в іншому селі, який тато отримав у спадок від своїх батьків і там теж треба щось робити. Та й цей будинок в якому вони живуть так само давно не ремонтувався … , а я, ось сволота невдячна, яка мало того, що грошей нишком зібрала, так ще й у діда двоюрідного випросила трохи грошей і на них квартиру купила.

Але ж могла взяти та їм, батькам віддати, адже навіщо мені квартира? Гроші я через інтернет заробляю, а тому могла б і далі жити в їхньому будинку. До того ж раз я до цього часу не вийшла заміж то і не вийду вже (кому я 35-річна потрібна) та й народжувати мені вже пізно. На думку тата – це була марна трата грошей!

Дядько Віктор напевно був трохи шокований від почутого і не відразу, але відповів йому. Сказав що він не правий, а я вчинила дуже навіть правильно. Та до того ж і одружуються зараз в будь-якому віці, і народжують багато і в сорок, і в п’ятдесят, так що все у мене попереду. Вони розпрощалися і дядько Віктор поїхав, а я задумалася.

А з якого дива мені відмовлятися від свого особистого житла і віддавати свої гроші батькам? Пам’ятаю, як ми з братом якось запитали навіщо нам їхати з ними в далеке село і щось ремонтувати в тому будинку. Ми з братом не відмовляємося допомагати, але в той день ми з ним хотіли кудись поїхати, а тато вимагав їхати з ними. Їх відповідь була така – бо це дістанеться вам (мається на увазі що після їх смерті).

А що стосується моїх грошей, то нерозумно вкладати їх в те житло, яке потім може і не дістатися нам (або мені) у спадок. Адже хіба мало що трапитися в голові у батьків в старості років, можуть і зовсім все церкві відписати.