Таня з донькою були змушені ночувати на складі, де працював її знайомий. Одного разу туди зайшов його власник

– Мамо, мені холодно, – Таня серед ночі прокинулася від того, що її чотирирічна донька Маша тихенько плакала і намагалася притиснутися до неї якнайсильніше.

Ще недавно Таня і в моторошному сні уявити не могла, що їй доведеться з дитиною на руках блукати рідним містом у пошуках ночівлі. Благо зустрівся один знайомий, який пустив Таню з донькою у невелику комірчину на складі, де він працював.

Літо видалося холодним, жити на неопалюваному складі було не надто комфортно/

Народилася та виросла Таня у маленкьому містечку, з батьками та старшим братом вони жили в малогабаритній «трійці». Мати померла, коли Тані було п’ятнадцять, а братові Денису – сімнадцять. З того часу всі домашні клопоти лягли на тендітні Танині плечі, їй довелося рано подорослішати.

У двадцять років Таня познайомилася з чоловіком, який був на вісім років старшим. Закохалася без оглядки. Зустрічалися вони недовго, а згодом Андрій поїхав на заробітки, де йому запропонували роботу.

Поїхати з ним Андрій не пропонував, але за кілька місяців написав, що скучає, кликав у гості. Таня, не роздумуючи, взяла відпустку і вирушила до коханого. Після розлуки стосунки спалахнули з новою силою.

Додому Таня повернулася лише для того, щоб звільнитися з роботи, погуляти на весіллі брата та зібрати свої речі. Їй було страшно залишати рідний дім і їхати в таку далечінь, але вона була сповнена рішучості бути поряд із коханим чоловіком.

У новому місті життя налагоджувалося зі змінним успіхом. Досить швидко знайшлася непогана робота, тільки стосунки з Андрієм почали псуватися. Таня любила і намагалася згладжувати всі кути, ніби не помічаючи, що ці стосунки потрібні лише їй.

Коли Таня дізналася, що вагітна, сподівалася, що все зміниться і вона почує довгоочікуване: «Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною». Але реакція була протилежною. Андрій заявив, що для народження дитини зараз не час: тільки налагодилося з роботою, місто чуже, родичів поряд немає, квартира орендована. Узаконити стосунки Андрій відмовився без пояснення причин.

Після народження Маші все стало тільки гірше, виникли нескінченні конфлікти. Таня терпіла кілька років з останніх сил, знаючи, що повертатися їй нема куди: батько зійшовся з жінкою, у якої був син-підліток, у брата на той момент було вже троє дітей – усі жили в одній квартирі.

Терпець Тані остаточно урвався, коли Андрій підняв на неї руку, наступного дня ситуація повторилася.

– Андрію, прошу тебе, схаменись. Інакше я заберу доньку та поїду.

– Забирайся! – вказав на двері Андрій. – Ти тут не живеш. Так, і доньку можеш забирати, тримати не стану.

Коли Таня збирала речі, вона планувала, повернувшись до рідного міста, якийсь час пожити в батьківській квартирі, влаштувати Марійку в садок, знайти роботу та перебратися на орендоване житло.

Домочадці приїзду Тані з донькою були зовсім не раді, самим тісно: одну кімнату займав батько зі співмешканкою, іншу – брат із дружиною, у третій, найбільшій, розмістилися діти – чотирнадцятирічний пасинок батька, донька та сини-близнюки брата. Таню з Машею розмістили в «дитячій» кімнаті, Тані довелося спати на підлозі, а Маші – на ліжку разом із двоюрідною сестрою.

Поява Тані з дитиною найбільше дратувала дружину брата.

– Це ліжко купували ми для нашої доньки, за свої гроші. Чому наша дитина має терпіти такі незручності, їй тісно, ​​і вона постійно скаржиться, що ця Машка стягує з неї ковдру вночі.

– Оля, що я можу зробити? Ця квартира і Таніна також, вона має право тут жити.

– Нехай для початку хоча б ліжко своїй доньці купить, бо приїхала на все готове…

Таня відчувала напругу, відчувала, що рідна домівка тепер стала для неї чужою. Дружина брата налаштовувала своїх дітей проти Тані та Маші, кілька разів закочувала сцени, демонстративно збирала речі та репетувала, що піде разом із дітьми, бо жити в такій обстановці більше не може.

Таня намагалася поговорити з нею, достукатися до її материнських почуттів, але у відповідь чула лише одне: “Ми тебе не чекали. Твоя поява руйнує нашу сім’ю.”

Таня, влаштувавшись на роботу, покинула батьківську квартиру. Поневіряння продовжилися. Знайшлася дальня родичка з боку батька, з якою давно не бачилися. Дізнавшись про безвихідь Тані, без особливого ентузіазму, але все ж таки покликала в гості.

У її домівці Таня та Маша прожили майже місяць. Чоловікові родички раптові гості припали не до душі, і він, не соромлячись, обурювався: «Чому я маю терпіти їх у своїй квартирі?» Якось, коли родички Тані не було, її чоловік підійшов до Тані і прошипів: «Ти тут більше не живеш! Збирайтеся, і щоб за дві години вас тут не було».

Таня, зібравши речі, пішла, навіть не попрощавшись із родичкою. Куди піти? На свою скромну зарплатню винаймати житло вона не могла. Але Тані, можна сказати, пощастило.

Коли вона йшла вулицею з важкими сумками, зустрівся старий знайомий Антон. Дізнавшись, у якій ситуації знаходиться Таня, він запропонував пожити в його робочій комірчині на складі, більше допомогти він нічим не міг. Таня була йому дуже вдячна.

Антон злякався, коли на склад раптово приїхав його власник, а Маша вибігла з підсобки йому на зустріч. Спочатку господар справді не дуже був задоволений присутністю на складі сторонніх людей. Але, дізнавшись історію Тані та Маші, був дуже зворушений.

– Я нещодавно переїхав до нової квартири, – сказав він. – Подумую про те, щоб завести хатню робітницю. Як ви, з домашнім господарством, зможете впоратися?

– Я з п’ятнадцяти років, як матері не стало, з ним справлялася. Мені здається, цілком успішно, – трохи збентежилася Таня.

– Добре, тоді прошу до моєї машини. Подивимося, що ви здатні.

– А як же моя донька?

– У мене простора квартира – чотири кімнати, всім місця вистачить, дівчинка мені не завадить.

Увечері Таня приготувала вечерю. Олег Володимирович запросив Таню та Машу за стіл, кулінарні здібності Тані він високо оцінив.

У домашній обстановці, без суворого ділового костюма, чоловік виглядав не так солідно. За вечерею вони розмовляли. Виявилося, що Олег Володимирович людина дуже проста і товариська. Він був всього на шість років старший за Таню і той достаток, який мав зараз, добився своєю працею і завзятістю.

Наступного дня, коли Олег Володимирович повернувся з роботи, Маша розігравшись, бігала по всій квартирі.

– Вибачте, – злякалася Таня. – Такого більше не повториться. Марійка! Ану, марш у кімнату!

– Ну, що ви, Тетяно, нехай дівчинка грає. Я дуже люблю дітей… Тільки своїх не можу мати. Вибачте… не знаю, навіщо я вам це говорю…

– У мене вечеря готова, Олеге Володимировичу, – Таня, бачачи збентеження чоловіка, поспішила змінити тему. – Подавати на стіл?

– Так, я дуже голодний, день сьогодні видався важким. І можна просто Олег…

Вечеряли з того часу зазвичай утрьох, якщо Олег допізна не затримувався на роботі. За столом спілкувалися легко та невимушено. Іноді Таня ловила на собі погляд Олега, але він відразу відводив очі вбік. На подарунки для Маші Олег не скупився, він справді любив дітей, а Маша дуже тяглася до нього.

Через чотири місяці Олег поїхав у відрядження. Опинившись в іншому місті, він ловив себе на думці, що думає більше про Таню, ніж роботу. Повернувшись за півтора тижні додому, Олег з порога заявив: «Таня! Ти тут не працюєш. Ти живеш тут! Ти згодна вийти за мене?

Таня, втікши в свою кімнату і вдосталь наплакавшись від почуттів, що нахлинули, вийшла до розгубленого Олега з відповіддю: «Так!»

На прохання Тані Антона значно підвищили на посаді, Олег Володимирович був і сам радий йому віддячити. Хлопець не підводив, працював на совість.

Таня наполягла, щоб Олег пройшов додаткове обстеження та лікування. Він довго відмовлявся, запевняючи, що не бачить нічого страшного, що не може мати дітей. Дочка в нього є Маша, і він любить її, як рідну.

Заради дружини Олег все ж таки пройшов кілька курсів лікування, тільки все було безуспішно. Та Таня не здавалася, шукала інших фахівців. Вона мріяла подарувати коханому чоловікові дитину. Через шість років щасливого шлюбу Таня нарешті оголосила:

– Скоро у Маші з’явиться братик чи сестричка…