– Там, де дитина, чисто бути не може за замовчуванням, а ви чіпляєтеся, – вважає невістка

Уперше чую, що там, де є дитина, не може бути чисто. Мені цей аргумент моя невістка озвучила, коли я їй видала чергове зауваження з приводу свинарника в квартирі.

Я можу погодитися, що там, де є діти, не може бути ідеального порядку, але чистоту підтримувати цілком можливо, якщо тільки сама господиня не з поросят.

Вже сто разів пошкодувала, що поступилася проханням сина і дозволила його сімʼї переїхати до мене. Я розуміла, що буде важко, але не припускала, що так.

Син п’ять років тому одружився, взяли вони із дружиною іпотеку, народили дочку. Я до молодят майже не ходила, живуть вони далеко, а в мене робота. Та й із невісткою стосунки були прохолодними.

Проблем я не бачила. З невісткою ми ввічливо, але мало спілкувалися, коли я приїжджала до внучки або її до мене привозили, спілкування із сином теж вистачало.

Проблеми розпочалися чотири місяці тому, коли син залишився без роботи. Дружина в декреті, квартира в іпотеці, а він без роботи.

Тоді він попросив мене пустити їх пожити до себе на якийсь час. Швидко він хорошої роботи не знайде, а з якою-попало роботою не зможе платити іпотеку і утримувати сім’ю.

А так квартиру вони здадуть, вона самоокупатиметься, а самі поки поживуть у мене, в тісноті та не в образі. Син обіцяв, що це не затягнеться. Йому головне роботу хорошу собі знайти.

Як я могла в такій ситуації відмовити? Погодилася, звичайно, інших варіантів не було. Переїхали вони до мене, тепер ми живемо вчотирьох у двійці.

Я працюю, син працює, невістка у декреті з дитиною сидить. Внучці зараз два роки, третій іде. До садка ще часу вагон.

Проблема позначилася відразу, але я чомусь спочатку думала, що це просто збіг обставин. Мовляв, невістка поки що обживається, з речами розбирається, часу не вистачає.

Це я так собі виправдовувала той бардак, що оселився в моєму будинку. Приходжу з роботи – на столі крихти, сліди від чашок з кавою, тарілки з недоїденою внучкою їжею стоять.

У раковині теж посуд чекає свого часу, відро для сміття недоторкане, хоча непогано б викинути його. Ну і по всій квартирі іграшки внучки .

Доводилося затягнути рукави, мити посуд, наводити лад, бо я в такому свинарнику жити не можу і не хочу. Мені це неприємно.

До кімнати до молодих я одного разу зайшла, вийшла і більше не заходила. Там був такий бардак, що словами не передати. Речі по пакетах, у шафу невістка нічого не прибирала, все на підлозі вперемішку з іграшками.

Але їхня кімната – це їхня справа, а ось кухня та інші спільні простори – це вже зовсім інша справа. Тут я вже терпіти не могла.

Тому й почала вказувати невістці на цей бардак. Вона цілий день удома. Ну вже могла витерти все зі столу та посуд за собою та донькою помити.

– Приємно в такому бруді і бардаку жити?

– Там, де дитина, чисто бути не може за замовчуванням, ви чіпляєтеся, – заявила мені невістка.

Потім почала мені розповідати, як складно тримати порядок при маленькій дитині. Тут прибереш, вона уже тут усе розкидала. Ніби я не знаю, ніби я не маю двох дітей.

Але я вела мову не про дитячі прокази. Навряд чи це внучка пила каву і залишила чашку на столі, а поряд кавову ляпку. Сумніваюсь, що ця дитина посуд залишила в раковині.

Всі ці виправдання виглядають дуже безглуздо. Я ж не за розкидані іграшки обурююся, хоч і їх прибрати можна, щоб не по всій квартирі валялися.

Я втомлююся на роботі, і в мене немає бажання ще й прибирати за невісткою. Вистачає того, що я одна на всіх готую, бо невістці, за її словами, з дитиною на руках готувати важко.

Син зараз працює допізна, тому вдома він тільки спить, можна сказати. Я так сподіваюся, що в нього все складеться з роботою. Терпіти невістку все складніше та складніше, а скандалити не хочу.