ТАКОГО пацієнта у дитячого стоматолога ще не було…

В той день до мене на прийом привели  маленьку дівчинку років 4-5, зуб полікувати. Знаючи як зазвичай поводяться малі діти в кріслі у стоматолога, я внутрішньо приготувався, помолився і приступив до справи. Після укола анестезії, я почав розкладати інструменти в потрібному порядку.  На якийсь час випустив дитину з поля зору.

Поглянувши на неї знову, я ледь не зомлів. Дитина лежала в кріслі без свідомості. Анафілактичний шок, зрозумів я. Це найстрашніше, що може трапитися. Медсестра впала в таку паніку, що довелося вигнати її з кабінету. Вона стала допомагати за його межами – волати, кликати на допомогу. Колеги кинулися до мене зі своїх кабінетів, їх пацієнти залишилися в кріслах з роззявленими від жаху ротами. Клініка миттєво піднялася на вуха. Багато людей на бігу набирали номер швидкої допомоги.

Ми приготувалися надавати першу медичну допомогу, щоб дівчинка дожила до приїзду реаніматологів. Все це зайняло якісь секунди, які не просто здалися вічністю, а накрутили нервову напругу до рівня ультразвуку.

І ось, коли я схилився над ні на що не реагуючою дитиною, вона прицмокнула губами і посміхнулася уві сні. Ось так!

Очікувати можна було всього, що завгодно, але ніяк не того, що дитина із зубним болем засне в стоматологічному кріслі, оточена ворожою, з точки зору дитини, обстановкою, та ще й будучи двічі уколотою в ясна «добрим» дядьком в білому халаті)))