– Так? Про свої дні народження ці трудоголіки не забувають. Я б подивилася на них, якби син дружину не привітав, або навпаки…
Син Лідії Михайлівни років п’ять тому одружився, живе з дружиною окремо, на іншому кінці міста, платять іпотеку. Гроші на перший внесок дала їм Лідія Михайлівна. Вона ж допомогла купити в нову квартиру холодильник і пральну машину, віддала дітям на перших порах свою шафу, диван, не кажучи вже про дрібниці типу каструль і табуреток.
– Вони й так на ремонт витратилися, – пояснює Лідія Михайлівна. – Не хочу, щоб кредити зайві набирали. Ні до чого ця кабала, вистачить і однієї іпотеки …
З невісткою відносини у Лідії Михайлівни рівні, без особливої близькості, але і без конфліктів. Дзвонить вона в основному синові і то нечасто. Намагається не набридати молодим.
– Працюють вони обоє, звісно, багато, – розповідає Лідія Михайлівна. – О десятій-одинадцятій вечора додому приїжджають, це для них нормально. Не стільки навіть через іпотеку, я думаю. Просто трудоголіки вони. Дітей немає, народжувати не хочуть, всі розмови про це обривають. Я вже й не питаю більше. Хоча яка сім’я без дітей? ..
Зараз Лідія Михайлівна серйозно ображена на сина і його дружину за те, що не привітали її з днем народження.
– Я їм потрібна тільки тоді, коли гроші даю! А коли нічого від мене не чекають, так мене в їхньому житті й немає …
– Лідія Михайлівна, ну самі ж кажете, діти – трудоголіки. Запрацювались. Ну забули, буває! Не варто робити далекосяжних висновків. По суті, це дрібниці, ніхто не постраждав. Чекайте, прибіжать з вибаченнями …
– Так? Про свої дні народження ці трудоголіки не забувають. Я б подивилася на них, якби син дружину не привітав, або навпаки … Загалом, я вважаю, що висновки робити треба. Вони на мене плюють, я теж так можу …
– Ой блі-і-і-і-ін! А яке сьогодні число? Правда чи що?! Чорт, день народження свекрухи забули, – журиться невістка Лідії Михайлівни, Ірина. – Як же так … Ну все, буде тепер чергова образа на місяць і бойкот. Чорт, я ж пам’ятала минулого тижня й ось … Минулого року згадали якимось дивом в останній момент, так вона і то весь мозок винесла, що пізно подзвонили. Начебто ми спеціально!
– Так постав ти нагадування в телефоні собі!
– Тепер обов’язково поставлю. Просто на роботі такий завал, що я не тільки день народження свекрухи – я пообідати забуваю! Зараз всі контракти на наступний рік укладаються. До ночі сидимо в офісі. Та я б і свій день народження зараз не згадала, чесно! Правда, він у мене в травні! ..
– Ну, Лідії Михайлівні цього не зрозуміти …
– Їй взагалі в нашому житті багато речей важко зрозуміти. З тими ж дітьми всі вуха прожужжала. Ну яка нам дитина зараз? квартира в іпотеці, працюємо вдвох з ранку до вечора. Все кинути й піти в декрет? Так щас! .. З цими святами, знову ж. Ну подумаєш, що не привітали з днем народження. Це така нісенітниця! Особисто я б і не помітила, ніколи не відзначаю, хто мене привітав, хто ні, і тим більше – о котрій годині. А Лідія Михайлівна зараз влаштує вселенську образу на місяць. Це вже маразм, я вважаю. О-о-о-ох, треба дзвонити, вибачатися тепер …
Діти не привітали з днем народження – дурниця або привід для образи? Свекруха просто шукає, до чого причепитися і пожаліти себе? Якщо вже так їй це важливо, могла б не чекати – привітають, чи не привітають – а зателефонувати напередодні, нагадати про свято, запросити до себе на чай, наприклад?
А може, свекруха права, це дійсно показник відносини? Дні народження близьких і дорогих людей зазвичай не забувають, а якщо забувають – то і на людину їм наплювати?