– Та вам на мене начхати, вам від мене потрібні тільки гроші! – волає скривджений батько

Ми з братом довго не можемо перестати сміятися, коли батько починає розводити свої істерики. Сенс їх у тому, що всі в сім’ї погані, всім на нього начхати, усім від нього тільки гроші потрібні.

Можна було б пошкодувати людину, якій так не пощастило із сім’єю. Але весь прикол у тому, що грошей від батька у сім’ї майже ніколи не було, бо він працював дуже епізодично.

Усю сімʼю завжди тягла мати. Ось вона орала, як проклята, щоб підняти двох дітей, а ще утримувати чоловіка, котрий півроку попрацює, потім півроку сидить на п’ятій точці.

Йшов із усіх робіт тато сам. Всюди знаходив причину. То йому графік не той, то зарплата, то колектив, то їздити далеко, то він із кимось посварився і його намагаються вижити.

Ми взагалі не розуміли, навіщо мати продовжує тягнути батька. Розлучилася б – нічого б і не втратила. Вдома від нього толку трохи, грошей від нього толком і не було, зате постукати кулаком по столу і поволати, що він голова сім’ї – це просто, це батько вміє, може, практикує.

Наразі мама досі працює, а батько останніми роками нікуди приткнутися не може. Передпенсійний вік, відсутність якихось ексклюзивних навичок та відверто склочний характер не додають йому окулярів в очах роботодавців.

Він начебто ходить на співбесіди, після чого довго і зі смаком лається на всіх поспіль, бо його не взяли. Але реальних пропозицій роботи відмовляється.

– Я що, молодий пацан, щоб за такі копійки бублик крутити? Нехай шукають дурня, – фиркав тато, коли брат запропонував роботу у знайомих.

Мама теж пропонувала батькові роботу, але це його не влаштувало. Та мені здається, що дуже складно вигадати таку роботу, щоб батько захотів туди піти.

Він і не бачить сенсу працювати: дружина працює, гроші в будинок несе, діти теж працюють, допомагають. Так що тато ситий, веселий і ніс у тютюні. Тому причин напружувати сідниці у нього немає.

Але таке рослинне існування не заважає татові регулярно закочувати нам скандали, що ми його не любимо і не цінуємо. Ось він учора чхнув двічі, а ніхто не біжить уточнювати, як у нього здоров’я, чи не треба чогось?

– Та вам на мене начхати, вам від мене потрібні тільки гроші! – волає скривджений батько.

Він, мабуть, вважає себе годувальником сім’ї, яким насправді ніколи не був. Щось він додому приносив, але годувальницею точно була мама.

Зараз же, говорю, батько не працює. Мені здається, що ходити на співбесіди – це вже свого роду хобі. Та й відмазка, зрозуміло. Він же так старається, а його не хочуть брати, підлі люди!

Батько сам не розуміє, що поводиться, як клоун. На нього вже ні мати, ні ми не звертаємо уваги. Ну, волає він там щось і нехай волає. Нічого нового він все одно не видасть, а старий репертуар ми вже знаємо напам’ять.

За маму прикро. Навіщо вона з ним все життя палить? Скинула б давно цей баласт, який їй ще й сцени примудряється закочувати: все одно було б легше.

Мама зітхає, каже, що спочатку любила, потім звикла, а тепер на старість років не може його вигнати, бо без неї він пропаде.

– Ви ж не допомагатимете йому, я ж знаю. Нехай хоч людина нормально життя доживе, – відмахується від нас мама, як тільки ми заводимо розмову про батька, який знову вліз на табурет і на всіх образився.

Не будемо, бо за наявності у батька вільного часу в товарних кількостях він не займався ні мною, ні братом. ТБ був куди цікавішим за своїх дітей.

Ми тата не посилаємо далеко тільки з поваги до мами, бо вона може засмутитися, а її засмучувати не хочеться. Але як же смішно щоразу, коли батько заговорить про гроші.