– Та й нехай зляться, тобі яке діло? Турбуйся про себе, а не про начальство і не про якісь там дівчат

У Марії Михайлівни черговий конфлікт з невісткою. Цієї осені Яна вийшла з декрету нарешті. Відпрацювала жовтень, листопад, грудень – три місяці й звільнятися зібралася. Причому невістка вивернула все так, як ніби це Марія Михайлівна у всьому винна.

Сидіти з чотирирічним внуком під час хвороби, та й у будь-який інший час, Марія Михайлівна дійсно не хоче. Всі проблеми з дітьми повинні вирішувати батьки, а не бабусі, вважає вона. Бабуся може раз на місяць прийти в гості, погратись з дитиною і подарувати кіндер-сюрприз. Усе. А сидіти днями та тижнями, а вже тим більше лікувати хвору дитину – це вибачте. Занадто велика відповідальність.

– Народжувати дитину я їх не просила, – пояснює Марія Михайлівна. – До того ж «молодим» моїм вже далеко не двадцять років. Встигли пожити для себе, відпочити. Нагулялися. Невістка Яна народила аж в тридцять. Вагітність у них не випадкова, дитину хотіли обоє. Ось нехай тепер виховують самі …

Декрет у Яни закінчився ще минулого року і тієї ж осени вони з чоловіком спробували віддати дитину в садок. На другий день перебування в групі хлопчик захворів: підхопив якусь  вірусну інфекцію з ускладненням на нирки, лікувалися пару місяців. Після цього вирішено було відвідування садка відкласти. На  роботі Яні пішли назустріч: дали можливість взяти відпустку без збереження зарплати на рік.

Рік пройшов, в середині вересня Яна знову віддала сина в садок і вийшла-таки на роботу. Хлопчик відмінно ходив до групи перші два тижні. І тільки батьки полегшено перевели дух – як почалося. Бронхіт, отит, гайморит, краплі, таблетки, полоскання і нескінченні лікарняні …

– Я ще жодного повного тижня не відпрацювала, так, щоб з понеділка по п’ятницю! – зітхає Яна. – На роботі зляться, звісно, дивляться як на ворога народу. А що я можу поробити? Сидіти з дитиною у нас нікому. Мама моя далеко, а Марія Михайлівна принципово допомагати не хоче …

– Може, няню найняти? – радять Яні.

– Де ж її взяти, няню на час хвороби? – зітхає Яна. – Няні влаштовуються на заздалегідь обумовлений графік, щоб зрозуміло було і за часом, і по грошах. А у нас все непередбачувано. Поки дитина ходить в садок, няня нам не потрібна … Хто ж буде сидіти й чекати, захворіли ми чи ні, покличемо няню на роботу, або обійдемося самі? Няня – це тільки в теорії просто!

– Може, по черзі з чоловіком брати лікарняні?

– У чоловіка на роботі таке точно не терпітимуть! – зітхає Яна. – Та й невигідно нам це. Його зарплата – сімдесят відсотків нашого доходу. Якщо він по два тижні в місяць буде сидіти з дитиною, ми не зведемо кінці з кінцями…

Зараз Яна знову на лікарняному, за три з половиною місяці вже, напевно, п’ятому за рахунком. Судячи з усього, до кінця року в офіс вона вже не потрапить. Цього разу начальство сприйняло новину про її відсутності якось особливо злісно.

– Слухай, ну це вже взагалі, ні в які рамки! – уривчасто сказав директор по телефону. – Ти три дні пропрацювала, і знову? Це не справа, ти сама-то розумієш? .. Гаразд, лікуй дитину, а після свят буде серйозна розмова. Так тривати не може!

Яна засмучена і пригнічена – по-перше, через те, що у дитини знову отит, а по-друге, через майбутню «серйозну розмову» з директором.

– Зрозуміло, про що буде розмова – про звільнення, – мало не плаче Яна. – Після Нового року доведеться, напевно, писати заяву …

– А це ще чого! З якого дива тобі звільнятися-то? – знизує плечима Марія Михайлівна. – Робота хороша, за фахом, поруч з домом, ти в садок встигаєш за дитиною – це дуже добре. Платять непогано. Де ти інше таке місце знайдеш?

– Ну начальство теж можна зрозуміти, – зітхає Яна. – І дівчат з відділу … Поки я на лікарняному, вони роблять мою роботу, абсолютно безкоштовно, між іншим. Звісно, всі незадоволені й зляться …

– Та й нехай зляться, тобі-то яке діло? – знизує плечима Марія Михайлівна. – Турбуйся про себе, а не про начальство і не про якісь там дівчат. Ти ж не прогулювати, сидиш на лікарняних. Маєш право по закону! Багато через це пройшли, не ти одна …

– Директор каже, що ТАКИХ працівників у нього ще не було …

– Так слухай ти більше директора свого! Він наговорить … Тобі робота потрібна і крапка. Звільнити тебе не мають права. І не думай писати ніяких заяв. Скажи – шкодую, але нічим допомогти не можу. На лікарняних, скажи, буду сидіти стільки, скільки треба, тому що крім мене – нікому. Нехай терплять якось! ..

Як вважаєте, свекруха права і звільнятися з непоганої роботи в такій ситуації дійсно нерозумно? Немає чого переживати за начальство і колег, з ними дітей не хрестити й треба думати перш за все про себе?

А може, невістка права, треба мати совість, це не робота? Нехай звільняється і сидить з дитиною. А свекруху нічого слухати, раз вона не хоче допомагати …