Ситуація вирішилася і забулася б, якби тільки не одне але …

Зайшла до мене на днях одна хороша знайома в гості, на чай, та й повідала цікаву історію.

Син її, три з половиною рочки, ходить до дитсадка. Садочок звичайний державний, тобто діти там з сімей з досить різним соціальним і матеріальним статусом. Одних батьки приходять забирати в дорогих шубах, а інших – напідпитку. Якимось дивом ніяких інцидентів на цьому грунті не відбувалося. До недавніх пір.

Прийшовши за сином одного вечора, знайома побачила у нього на лобі величезну шишку. На питання «Звідки?» дитина відповіла, що він з кимось грався в доганялки і зіткнувся. Вихователька пояснила, що дітки правда бігали в м’якій ігровій зоні (у них там постелений великий килим, діти граються босоніж і за межі килимка зазвичай не виходять), загралися, почали бігати навколо обідніх столиків і в метушні двоє з них врізалися лобами. Бойове поранення отримав син знайомої і ще одна дівчинка. Діткам нянечки відразу ж поклали холодні компреси і намазали якоюсь маззю, але припухлості все одно залишилися.

Малий тримався молодцем, хвалився мамі, що навіть і не болить уже.

Вихователька попросила вибачення, що не встежила. Знайома вирішила не влаштовувати з цього скандал, все таки діти – непосиди, на мить відвернувся, а вони вже щось витворяють.

Забрала вона малого і на цьому ситуація б закінчилася, якби не одне але …

Вранці наступного дня в роздягальні мою знайому чекала мама тієї самої дівчинки. Така собі жінка, що побачила життя. Не хочеться приплітати людині ярлик за її зовнішнім виглядом, скажу лише, що за словами знайомої, дама була дуже характерною для того типу людей, чиї сім’ї називають неблагополучними.

Жінка відразу відкрила рот, з якого полилися звинувачення в бік знайомої і її хлопчика. Мовляв, ваш пацан мені дитину скалічив, ви хоч розумієте, що вона тупою тепер може вирости ?! При цьому вона тримала за комір свою дочку, час від часу трясучи нею, як шматком якоїсь непотрібної речі. На лобі у дівчинки шишка для чогось була намазана зеленкою.

Знайома на якусь секунду навіть дар мови втратила. Швидко відправила сина до виховательки і спробувала спокійно пояснити, що в цій ситуації ніхто з дітей не винен, вони обоє постраждали. Ну, вдарилися, ну, буває.

Але співрозмовниця тільки більше розпорошувалися, спокійно вирішити все не вийшло  і знайома в кінці-кінців гаркнула, що якщо жінка не зупинить свій словесний понос, то може отримати таку ж шишку. Дивно, така брутальність здобула ефект. На цьому їхня розмова закінчилася.

Через кілька днів знайома від тієї ж виховательки дізналася, що матуся перекинула свій гнів на працівниць дитячого садка. Написала скаргу і завідуючій і на завідуючу, погрожує подати в суд.

Шишка у малого зійшла майже повністю через два дні, до лікаря зводили на всякий випадок, нічого страшного не виявилося.

Я сиділа, слухала знайому, і раптом згадала свою аналогічну історію з дитинства. Сусідська дівчинка років десяти тоді вирішила потягати мене, чотирирічну, на руках. Та ще й як потягати. Пам’ятаю тільки, що підняла вона мене, міцно обхопивши обома руками десь на рівні колін, випросталася, і ми з нею обидві почали, як в сповільненій зйомці, завалюватися назад. Далі – у мене пробіл. Мама розповідала, що я притопала додому з величезною шишкою і розмазаною в спробах змити, кров’ю на лобі, не плакала, тільки повторювала, щоб Ліду (ту саму маленьку сусідку) не сварили. Несильний струс у мене тоді був. Батьки Ліди, люди зовсім небагаті, самі наполягли оплатити всі ліки, які нам виписав лікар після відвідин лікарні. І ніякого тобі конфлікту, ніяких образ.

А тепер діти такі тендітні, що навіть страшно. Не знаю, чим ця вся історія з шишками закінчиться, але дівчинку мені з такою мамою чомусь шкода.