– Сину, хто ж нас тепер годувати буде? Ти ж заробляти не вмієш і тебе нікуди не візьмуть…
Ще з раннього дитинства я була дуже самостійною та відповідальною дівчинкою. Я добре вчилася, успішно закінчила університет і паралельно працювала. У свої 30, я займала одну з керівних посад в успішній фірмі та отримувала відповідну зарплату, виплатила іпотеку за трикімнатну квартиру в хорошому районі недалеко від роботи. На свій день народження я купила собі хорошу іномарку з салону. Я була успішною і незалежною жінкою, от тільки особисте життя в мене не складалось.
Несподівано для всіх, в 31 я вийшла заміж. Мій чоловік, Василь, був трохи старший за мене. У його житті не було видатних успіхів. Жив він з мамою, працював на заводі, щоп’ятниці дозволяв собі міцно випити. Навіщо мені було виходити за нього заміж? Так я і сама не знаю …
Заміж ніхто ніколи не кликав, а тут підвернувся Василь і запропонував стати його дружиною. Я погодилася, оскільки дуже хотіла народити дитину. Але сімейне життя складалося не зовсім так, як я це собі уявляла.
Оселитися нам з чоловіком довелося у квартирі зі свекрухою, Марією Іванівною, оскільки вона хворіла і чоловік ніяк не хотів залишати її одну. Гаразд, я погодилася, переїхала, а свою квартиру здала квартирантам. Свекруха дійсно вимагала догляду, вона майже завжди лежала, часом у неї не було сил навіть, щоб встати в туалет.
Я допомагала чоловікові в догляді за нею, але здебільшого намагалася допомогти матеріально. Я купувала дорогі ліки, викликала додому хороших платних фахівців, щоб допомогти жінці. Згодом Марії Іванівні стало краще, вона не переставала дякувати мені за допомогу.
Але тут я помітила зміни у ставленні чоловіка до мене. Він став різкий і грубий, приходив додому п’яним набагато частіше, ніж колись. В результаті його звільнили з роботи. Василь оголосив, що тепер він працювати не буде зовсім, а буде доглядати за мамою.
Я промовчала, але мені було якось ніяково, що я, як мужик, повинна буду утримувати всю сім’ю одна, а він навіть ті копійки заробити не хоче. Мало того, те, що чоловікові тепер не потрібно було ходити на роботу, дало йому свободу вживання алкоголю в будь-який час. Ми зі свекрухою постійно дорікали йому з цього приводу, але він не міняв свій спосіб життя.
Одного разу, бувши в такому стані, Василь затіяв скандал. Він висловив мені купу претензій, сенс яких полягав у тому, що він ревнує … ревнує власну матір до мене. Те, що я «своїми грошима» змогла допомогти її здоров’ю, зробила те, що він без грошей зробити не міг. Ну і в кінці свого монологу чоловік вигнав мене з дому …
Поки я в сльозах збирала речі, Марія Іванівна вичитувала сина:
– Навіщо ти вигнав дружину? Хто нас тепер буде утримувати? Ти ж заробляти не вмієш та й не візьмуть тебе такого нікуди …
Я пішла, оселилася в готелі, поки мої квартиранти з’їжджали. Через тиждень мені подзвонив дільничний і розповів, що п’яний Василь побив хвору матір.
Я швидко подала на розлучення і забрала хвору жінку до себе. Ось так ось: хотіла дитину, а няньчитись прийшлось з хворою свекрухою, для якої я найняла доглядальницю. Доля напевно у мене така…
Ну не могла ж я її залишити з таким сином…