– Синку, не треба так говорити! Якби ти знав, як я хочу до вас приїхати…

З нами на сходовому майданчику  живе самотня пенсіонерка. Тамара Григорівна останнім часом сама не своя. В жінки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Все життя вона була дуже життєрадісна, але …

Зараз їй п’ятдесят сім років, а виглядає на всі вісімдесят. Якісь проблеми в внутрішніми органами та з центральною нервовою системою. Тамара Григорівна, звісно, намагається лікуватися, відвідує денні стаціонари, та й госпіталізувалася не раз. На жаль, всі заходи призводять лише до тимчасового полегшення ситуації. Тобто, симптоми знімаються на короткий час, а потім знову поновлюються ускладнення.

У Тамари Григорівни є єдиний син. Микола навідріз не хоче заглиблюватися в усі проблеми матері та вважає, що вона все придумує. Так вийшло, що Тамара Григорівна розлучилася зі своїм чоловіком ще в молодості й виховувала Миколу одна. Звісно, допомагали її батьки й з боку могло здатися, що дочка сидить у них на шиї. Мабуть, так вважає і сам дорослий Микола.

Хлопець рано став самостійним і зараз, одружившись і повністю забезпечуючи свою сім’ю, вважає, що все в цьому житті залежить від самої людини. Варто захотіти й ось, будь ласка, результат, а раз у мами не виходить, то значить мама просто не хоче. Придурюється, прикидається.

Тамара Григорівна намагається не розповідати синові про всі свої проблеми, розповідає тільки в загальних рисах, але і це Миколу дратує. Нещодавно він запропонував матері приїхати в гості. Живуть вони в різних містах. Микола живе в обласному центрі, а Тамара Григорівна в невеликому містечку за 150 км.

– Синку, у мене зараз грошей на поїздку немає! Та й здоров’я сильно підводить … Давай трохи пізніше?  – відповіла жінка.

– Ну ось завжди так! Ти ж пенсіонерка, у тебе будь-які пільги, субсидії! Що ти весь час прибіднятися? Невже ти ходити не можеш? На поїзд сісти важко?  – розсердився Микола.

– Синку, не треба так говорити! Якби ти знав, як я хочу до вас приїхати! Я ж вас вже рік не бачила! А внучок мій … Як я скучила!  – засмутилася жінка.

– Хотіла б, приїхала б давно! – відповів син.

– Ну я постараюся, може бути в наступному місяці … Спробую відкласти пенсію. Адже зараз квитки дуже дорогі … – пообіцяла Тамара Григорівна.

– Та ти завжди так кажеш! Я ще раз повторю, якщо людина хоче – вона шукає рішення! А якщо ні, то виправдання!  – прочитав матері лекцію син.

– Синку, я справді дуже хочу … – ледь не плаче Тамара Григорівна.

– Не вірю! Все, бувай! Подзвони, коли квитки купиш!  – поставив в розмові точку чоловік.

– Так я відкладу на квитки, обов’язково! Але, тоді мені на ліки не вистачить! А тоді я не впевнена, що зможу приїхати за станом здоров’я! Синку, чому ти мені не віриш?  – намагається достукатися до свідомості хлопця мама.

– Я вже все сказав! – гордо відповів Микола.

На наступний день жінці стало дуже погано. Мабуть, дався взнаки емоційний розлад. Обійшлося, допомогли, жінка провела два тижні в стаціонарі.

Але, як так можна? Або я чогось не розумію? Ну якщо хочеш ти, щоб бабуся приїхала, щоб допомогла з внуками поводиться, щоб ви з дружиною відпочили, так організуй цю поїздку! Якщо немає у жінки грошей, звідки вона їх візьме? Субсидії, пільги? Ти серйозно?

Стривай, адже колись і ти постарієш! Якщо тобі твій син так скаже, що ти будеш відчувати? Ну і врешті-решт … Якщо тобі мама каже, що не може, що у неї проблеми зі здоров’ям, то чому ти не віриш? Я вже не питаю, чому тебе це не турбує і ти не вживаєш якісь заходи … Адже це твоя мама! Іншої в тебе не буде!