Син залишився один із двома дітьми. Начебто й рада, що він присвячує всього себе дітям, а начебто й сумно, що на собі він поставив хрест

Я хвилююся за свого сина, який залишився з двома дітьми на руках. Я рада, що він не зламався, але він просто забув про своє життя, і це мене лякає.

Коли син привів до мене знайомити свою дівчину перед весіллям, я була щаслива, мені його вибір дуже сподобався. Дівчина ніби випромінювала любов, це було видно по очах. З нею у мене склалися чудові стосунки, претензій не було жодних. Син теж світився від щастя і був задоволений, вони дуже гарно виглядали разом.

Через рік після весілля невістка завагітніла та народила хлопчика, а ще через два роки дівчинку. Я ходила допомагати з дітьми, хоча мені здавалося, що і без моєї допомоги невістка впоралася б, дуже вже добре у неї все виходило.

Але коли внучці було лише чотири місяці, невістки не стало. На сина було страшно дивитись, він від горя почорнів. Як би я не намагалася його підтримати, свій біль він переживав у собі.

Я тоді півроку прожила в нього, щоб дбати про онуків. Для цього я навіть пішла у декрет. Син же ходив, немов уві сні. Не скажеш поїсти – він і не поїсть. Міг годинами дивитись в одну точку.

Але поступово почав приходити до тями, почав займатися дітьми, оживати і навіть усміхатися. Видно було, що біль не минув, але він знайшов у собі сили жити далі, хоч би заради дітей.

Я назад переїхала до себе, але майже щодня відвідувала сина та онуків. Було так радісно дивитись, як син із ними грає, годує, як він піклується про них.

Коли онука пішла до садка, моя допомога майже перестала бути необхідністю, якщо тільки на лікарняному посидіти, щоб син із роботи не відпрошувався.

Хоч син і став поводитись як раніше, я бачила, що він ще не може відпустити ситуацію, тому навіть не говорила про те, що він ще молодий і може знайти собі жінку. Але вже онука закінчує перший клас, а він навіть не думає заводити якісь стосунки. Адже минуло майже вісім років із тієї трагедії.

Весь вільний час син проводить із дітьми, вони їздять у подорожі, разом гуляють, займаються, грають. Все життя сина зосереджено на дітях.

Це чудово, що син такий чудовий батько, але й про себе треба подумати. Діти ростуть, я теж не вічна.

Дітям все менше потрібна буде така щільна батьківська турбота. Вони виростуть і вилетять із гнізда, а син залишиться зовсім один, а це неправильно. Але сам син цього розуміти не хоче, а я не знаю, як почати розмову, щоб не вжалити його у хворе місце. Я теж досі сумую за невісткою, але життя не стоїть на місці.

Син добре виглядає, відмінно заробляє, має всі шанси на щастя, але він їх сам собі не дає. Поки діти були маленькі, вони займали весь час, але зараз він уже може знайти час на себе, та й я можу підстрахувати, якщо буде потреба.