Син висадив сліпу матір із машини. Вона чекала на нього довгих 16 років, але він так і не приїхав

У неділю вранці хтось зателефонував у двері нашої квартири. Мама пішла відчиняти, а я пішла за нею, бо була дитиною.

За дверима ми побачили стареньку, яка була зігнута гачком майже до землі, чоловіка і два плетені кошики.

– Мама! – Вигукнула моя мама і кинулася до бабусі назустріч.

– У мене пожила, нехай тепер у тебе поживе – з роздратуванням сказав чоловік.

– Петю, мамо, проходьте, будь ласка – розгублено сказала мама.

Однак чоловік просто розвернувся, не сказавши ні слова і пішов.

Пізніше я дізналася, що ця жіночка доводиться мені бабусею, а той чоловік мамин брат Петро та мій дядько. Жила бабуся в селі, у своєму будинку, а син жив разом із нею. Поки бабуся мала сили, то жили вони спокійно.

Але Петро почав випивaти, а бабуся почала втрачати зір. Мама часто їздила до них і кликала бабусю пожити в нас. Проте бабуся відмовлялася і казала, що їй і з Петею добре живеться. А пізніше взагалі заявила моїй мамі:

— Катьку, навіщо ти приїжджаєш? Хочеш дім собі отримати? У тебе нічого не вийде! Я збираюся ще жити довго! А Петрусь теж! Більше не приїжджай!

Після слів бабусі, мама більше не їздила до села і не бачила своїх рідних понад п’ять років. її дуже зачепили слова матері.

І ось бабуся та мамин брат приїхали самі.

Мама стала ставити бабусі питання про її справи, самопочуття та що сталося. Бабуся розплакалася і сказала:

— Катруся, наш Петрусь продав будинок із усім майном. Тільки залишив мою перину та білизну.

Мама зрозуміла, що бабусі нема куди повертатися. Вона теж плакала, адже їй було дуже шкода будинок, у якому пройшло її дитинство, улюблений глиняний посуд та інші речі, які нагадували їй про батьків.

Коли тато увечері повернувся з роботи, мама розповіла йому про те, що сталося.

– Нічого страшного, в тісноті, та не в образі, – весело сказав тато.

Таким чином бабуся Галя почала жити зі мною в кімнаті, батько швидко знайшов у гаражі їй розкладачку. Зверху ми поклали перину, яка була в одному з кошиків.

Виявилося, що бабуся повністю втратила зір за той час, що мама до неї не приїжджала. Тож мене, свою онучку, вона ніколи не бачила. Я народилася через рік після того, як бабуся повністю втратила зір. Тому вона часто просила сісти біля неї, щоб вона могла руками обмацати мене. При цьому вона завжди примовляла:

— Дай мені подивитись моя гарна на тебе. Які в тебе маленькі вушка, а носик якийсь курносий.

А я тим часом перебирала зморшкувату шкіру на руках бабусі.

Прожила бабуся у нас 17 років. Часто казала, що заважає нам жити. А ми її заспокоювали. Всі ці роки вона чекала, що Петя, її син, до неї приїде. Однак час минав, а він не приїжджав. Мама не намагалася шукати його. Казала, що не знає, де він може бути, адже вдома тепер нема.

Потім бабуся злягла і близько двох років ми її доглядали. Про Петра вона вже майже не згадувала. Деколи тихо плакала. Померла бабуся Галя у 89 років, так і не дочекавшись Петруся.