Син втретє одружився і втретє рве всі стосунки із сім’єю. А як розлучення – він знову повертається і плачеться. Втомилася прощати

Мій син має вже третій шлюб, а сценарій колишній. Я вже добре знаю, що буде далі.

Син знову через місяць-другий повністю перестане спілкуватися із сім’єю. Сам не подзвонить, не напише, а на мої дзвінки та інших родичів відповідатиме з великим небажанням.

Таке вже було двічі. Обидва рази мені заявлялося, що я лізу в його сім’ю, а в нього тепер інше життя та інші інтереси, мені б пора це запам’ятати. А потім розлучення, син приходить з очима побитого собаки, плачеться, що помилився, звинувачувався, божився, що більше ніколи так не вчинить.

Але жінок він щоразу вибирає однакових за характером, які гребуть під себе і намагаються максимально відірвати чоловіка від його сім’ї.

Коли син одружився вперше, я чесно намагалася навести мости з невісткою. Спілкувалася, дарувала подарунки, кликала в гості і ні в що не лізла. Але в гості вони всього пару приїхали, і то з великим небажанням, немов зробивши мені ласку. А до себе покликали лише один раз, коли відзначали день народження мого сина.

Потім мій син почав обмежувати спілкування. Спочатку приїжджати перестав, потім і дзвонити, а на мої дзвінки дуже дратувався, я ж його від важливих справ відриваю.

Скільки я сліз пролила, це й не порахувати. Особливо прикро було, коли рідний син з днем ​​народження не привітав. Написав через два дні, що був зайнятий, тож вітає зараз.

Третій рік шлюбу я взагалі перестала знати, що з ним відбувається. Він перестав спілкуватися і зі мною, і з сестрою, і з бабусею. Невістка постаралася на славу.

Про те, що вони розлучаються, я дізналася від сина, який прийшов весь розгублений, на ньому обличчя не було. Каявся, розповідав, що дружина влаштовувала істерики при кожному моєму дзвінку, а він її так любив, що не міг суперечити.

Звісно, ​​вибачила. Це ж моя дитина. Прийняла, ні в чому не дорікала. Навіть із сестрою пробувала помирити, але так його так і не пробачила.

Два роки прожили добре. Син став таким, яким був до шлюбу. Хоч і став жити окремо, але дзвонив, приходив у гості, завжди допомагав, якщо потрібно. А потім зустрівся зі своєю другою дружиною. Там все пішло за таким самим сценарієм. Знову перестав з’являтися, дзвонити і викреслив нас зі свого життя.

Коли померла бабуся, він навіть на похорон не приїхав. Сказав, що не може залишити вагітну дружину, допомоги також не запропонував.

Ми з дочкою залишились удвох. Вона про брата навіть не говорила, а якщо раптом я щось говорила, то вона просто уникала розмови. Але в очах я бачила ненависть.

Другий шлюб у сина теж закінчився розлученням. Онука я так і не побачила, бо спочатку малюк маленький, потім нехрещений, потім хворіє, а потім вони розлучилися і невістка взагалі забрала дитину до своєї рідні кудись в іншу областью

Син знову прийшов каятися і перепрошувати. Розповідав, що не хотів дома скандалів із вагітною дружиною, сподівався згодом налагодити наші стосунки через онука, але не склалося.

Я знову пробачила, хоча цього разу мені це далося набагато складніше, ніж першого. Образа з серця нікуди не поділася, особливо якщо згадати, що він навіть із бабусею не приїхав попрощатися.

Зараз у сина третій шлюб, знову він почав пропадати, хоч клявся, що більше на ці граблі не стане. Знову на мене нема часу, а мої дзвінки дратують.

Дочка сказала, що якщо після розлучення я ще раз пробачу сина, вона перестане зі мною спілкуватися. Каже, втомилася бачити, як я зводжу себе і рву душу через нього. А я й сама зрозуміла, що втомилася прощати. Помилитися можна один раз, а він уже втретє робить все те саме. У мене серце не кам’яне, я не можу.

Написала синові, що у разі розлучення до мене може не приходити, не пущу, не пробачу, не прийму. Втретє відмовляється від сім’ї, отже, не така йому ця сім’я і потрібна.