Син у свої 27 років не хоче з’їжджати від нас. А я втомилася від нього!

Я, звичайно, чула, що нове покоління молоді набагато інфантильніше, ніж ми були в їхні роки. Мовляв, пізніше дорослішають і майже до 25 років вважають себе підлітками. Але мене не дуже цікавить, що вони там думають. Настав час рішучих дій, бо спосіб життя нашого дорослого сина стала заважати мені жити!

Нашому синові Станіславу вже 27 років, понад п’ять років тому він закінчив престижний ВУЗ і отримав спеціальність галузі обробки даних. На практику він їздив за кордон, до Нідерландів, і ми чомусь були впевнені, що й працюватиме він рватися кудись за кордон.

Але Стас заявив нам:

– Там уже всі місця зайняті. Поки зроблю кар’єру, час уже на пенсію виходити буде. Та й бути чужим все життя серед рівних собі мені теж не хочеться – надивився, як вони дивляться на нас. Що не роби, все одно тебе там вважатимуть людиною другого сорту!

– Ну що ж, правильно. А що тут із роботою? – відповіла я.

– Мам, у мене зараз вже 4 відмінні пропозиції, а я ще навіть року стажу в галузі не маю. Big Data – це зараз самий писк, відірвуть з руками!

І справді, через рік він уже працював у великій ІТ-компанії. Ми із чоловіком спочатку навіть не повірили, коли син озвучив свою зарплату.

– Це що ж виходить, ти майже вдвічі більше за мене, чи що, заробляєш? – здивувався чоловік.

– Виходить так, – посміхнувся Стас.

Моє материнське серце просто тріумфувало. Такий успіх сина із самого старту дорослого життя означав, що ми з чоловіком все зробили правильно як батьки.

Я, звичайно, трохи турбувалася, що у молодого хлопця трохи старшого за 20 років будуть накопичуватися на руках такі суми – як би не став спускати на якусь дурницю! Але Стас взагалі нічого особливо не купував: витратився тільки на ігровий комп’ютер, та й періодично купував собі речі тієї марки, яка йому подобається.

На іпотеку збирає! Ось і молодець! – подумала я.

Але минуло вже майже п’ять років, і на рахунку у сина зібралася сума, якої вистачило б на половину однокімнатної квартири, а то й на цілу, якщо пошукати, але жодних кроків до придбання нерухомості він не робить.

Я згадала, як свого часу рвалася залишити батьківську хату – це ж так здорово, коли ніхто тобі нічого не вказує, і ти можеш все зробити по-своєму.

Син живе в нас як у готелі. Не готує, не пере, навіть речі його в прання я збираю. Якщо він не на роботі і не на зустрічі з друзями, то він годинами сидить за комп’ютером і грає.

Мене ця ситуація почала бісити, і я вирішила з ним поговорити.

– Стасе, а які у тебе подальші плани на життя? Ну, щодо житла, наприклад? – запитала я.

– Нічого не планую. Я ж і так живу вдома. Навіщо мені кудись переїжджати? – знизав плечима син.

– Хіба не хочеться пожити самостійно? – здивувалася я.

– Я й так живу самостійно, працюю вже майже п’ять років. У вас нічого не прошу. А жити одному просто економічно невигідно – це ж треба витрачатися на іпотеку, послуги всякого типу прибирання, їжу… Навіщо? – відповів Стас.

– Так. Тобто якби ти жив один, то наймав би спеціальні служби для прибирання та приготування? -уточнила я.

– Звісно, ​​- щиро відповів син.

– А чому ж ти цього не робиш тут, у нас удома? Чи я тобі замість прислуги? Ти навіть шкарпетки свої до корзини з брудною білизною донести не можеш! – знервувалась я.

– Я думав, тобі подобається все це. Ну, жінки ж люблять готувати там, прибирати … Типу, я люблю відеоігри, а у вашого покоління свої приколи, – здивовано відповів син.

– Та вже! Все життя мріяла за дорослим сином прибирати та обіди йому готувати! Ти з Місяця впав, чи що? Домашня праця займає половину мого часу, чи можна мені вже до 50-ти років відпочити? – не могла заспокоїтися я.

– То чого ти хочеш, мам? – уточнив Стас.

– Ми з татом тебе дуже любимо і пишаємося всіма твоїми успіхами, але настав час тобі завести власний будинок і навчитися керувати своїм життям. Ти вже не школяр! Давай, починай шукати квартиру, а ми з батьком допоможемо, – відповіла я.

«Дурдом якийсь… Чим я заважаю?» – пробурчав син і пішов у свою кімнату.

Він сподівається, мабуть, що я заспокоюся, і все буде по-старому. Ось уже ні! Якщо ці чудики самі хочуть жити як діти у дорослому тілі, то ми на такий варіант не згодні. Допоможемо подорослішати!