Син сказав, що йому краще буде жити з батьком. Погодилася і була приємно здивована

Пішла від чоловіка, бо мені цілком вистачало одну людину, яку треба було виховувати – нашого сина. Чоловік замість підтримки тільки нові проблеми підкидав.

Я втомилася бути вічною куховаркою та прибиральницею, тим більше, що мою працю ніхто в сім’ї не цінував. Син – через своє дитинство, чоловік просто не морочився на такі дрібниці. Йому було начхати, що сорочка, яку він кинув у крісло, чудом повертається в шафу, і від сорочки більше не пахне, вона свіжа і приємна.

І що шкарпетки та майки теж якимось чином самоочищаються і не валяються по всій квартирі брудними купками. Їжа в холодильнику з’являється сама, посуд теж миється сам, так що нам по дому і робити нічого не треба. Тільки на дивані лежати.

Мене дратувало, що чоловік не тільки вдома нічого не робить, та ще й шкодить. Тільки намила все на кухні, як він приходить поїсти, а потім на столі крихти, у раковині посуд, а задоволений чоловік іде у своїх справах.

Лайся-не лайся – йому начхати. Подивиться на мене, скаже, що я істерику на рівному місці розвела, і на цьому все нічого не змінюється.

Сином чоловік також практично не цікавився. Раз на місяць у парк зводить, один вечір з ним конструктор позбирає, от і все батьківське виховання. Але син до батька все одно тягнувся. Це нормально, навіть добре. Якби батько ще відповідав взаємністю, то взагалі було б чудово, але цього не було.

Мені, зрештою, все це дико набридло. Я ще молода жінка, але вже загнала себе в кут цим домашнім клопотом, і просвіту не видно. Я зважилася на розлучення.

Чоловік навіть не протестував, просто покрутив пальцем біля скроні, назвав мене істеричкою, на суді нічого проти розлучення не мав. Щодо аліментів питань не було, він погодився платити.

Я не думала, що будуть проблеми із сином. Розлучення він пережив якось незрозуміло, як заморожений. Істерик не було навіть коли чоловік з’їжджав на свою квартиру. Я думала, що син все нормально сприйняв.

З батьком я бачитися не забороняла, жодних скандалів між нами син не бачив, тож я дуже сподівалася, що розлучення не стане для нього великою трагедією.

Але через два місяці після розлучення син раптово почав зводити мене істериками. Все йому не так, слова йому не скажи, у будь-якій незрозумілій ситуації дитина репетує, що з татом йому було б краще.

Півроку я боролася з істериками сина, намагалася знайти компроміси, але ставало тільки гірше. До того ж, у мене далеко не залізні нерви, я теж дуже втомилася.

Нарешті син мене довів, я наказала йому збирати речі, а сама пішла дзвонити чоловікові і повідомляти, що тепер син житиме з ним, бо я вже не витримую.

Батько здивувався таким змінам у своїй долі, але від сина не став відмовлятися. Приїхав, забрав дитину, її речі, а наступного дня заїхав і ми вже докладно поговорили.

Я розповіла, що мене спонукало на такий крок, пояснила поведінку сина, як сама його розумію, дала колишньому чоловікові всі необхідні адреси-явки-паролі, домовилися щодо аліментів, доки син живе з батьком, розійшлися.

Серце було не на місці. Я не уявляла, як два ці свинтуси, старі та малі, будуть уживатися. Та й батько якось сином не дуже раніше цікавився.

Але потім я з’їздила відвідати дитину і була приємно вражена. Він скучив, прибіг обійматися, а ще захлинаючись розповідав, що і як вони з папкою робили, кудись ходили, загалом, дитина була щасливою.

Вдома в них чисто, трохи бардак, звичайно, але я думала, що все буде набагато гірше. Навіть суп у холодильнику стоїть. Я думала, що в колишнього вже жінка завелася, але він почервонів і сказав, що вони із сином самі за рецептом з інтернету готували.

Тепер син спокійно мешкає на два будинки. Батько раптово усвідомив, що це його дитина, тому активно займається сином, і дитина задоволена.

Мені здається, що зараз у дитини більш повноцінна сім’я, ніж коли ми жили разом під одним дахом. З колишнім ми не зійдемося, це точно, але такі зміни в житті цілком влаштовують мене.