Син щотижня приходив на могилу батька і у всьому рівнявся на нього…

Два роки тому  в моєму житті з’явився ще один друг. Йому було 25 років. Щотижня він приходив на могилу батька, який помер 12 років тому. Всі друзі були вражені, як сильно він був прив’язаний до свого батька. І через стільки років його любов до нього не згасала.

Він розповідав про свого батька з теплотою і ніжністю. Завжди прагнув бути схожим на нього, працювати над собою. І ці старання не проходили дарма.

Він був успішним бізнесменом. Справи його йшли дуже добре. Але ось особисте життя все ніяк не виходило влаштувати.

Чесно кажучи він був гарною кандидатурою: гарне матеріальне становище, стабільна робота, порядний і вихований чоловік. Відбою від дівчат не було, але  він все ж залишався  самотнім.

Одного разу він розповів нам, що зустрів гарну дівчину. Його очі просто сяяли від щастя, ми щиро раділи за нього. Все було серйозно, один збирався одружитися на дівчині. Обраниця нам всім дуже сподобалась, але було одне “але” …

У дівчини був дворічний син, якого вона виховувала одна.

Нашого друга це не зупиняло, але більшість в його оточенні вважали, що вона йому абсолютно не підходить. Навіщо йому на себе звалювати зобов’язання ще і за дитину. Можна ж  знайти собі більш гідну партію. Відверто кажучи, я ніколи не заморочуюся над чужими долями і ні з ким цю тему не обговорюю. Коли людині добре – це головне. Все інше нікого не повинно хвилювати.

Одного разу зібралися ми компанією і один з друзів вирішив йому відкрити очі на те, що відбувається. Адже навколо тисячі дівчат без зобов’язань і без дітей.

Друг зробив паузу, а потім вимовив:

– Я відвідую могилу батька протягом 12 років. Для мене він є найкращим авторитетом і життєвим прикладом. Я хочу бути схожим на нього. Моя мама вийшла заміж за тата, коли я був зовсім маленький. Протягом багатьох років я не знав, та й досі не знаю, хто мій біологічний батько. Я ніколи не відчував, що він вітчим. Для мене він був рідним батьком…