Своїм візитом я завадила нахабним родичам заселитись в мамину квартиру

Мені 25 років. Ще студенткою я почала підробляти та з’їхала від мами. У неї велика квартира, та й переїхала я зовсім недалеко від неї, зате відчувала себе дорослою і самостійною. Працювала я менеджером в страховій компанії, інколи підробляла в інтернеті.

Мама була у відпустці, а в мене був вихідний, коли вона несподівано подзвонила і в гості запросила. До неї якраз  якась родичка з Черкаської області приїхала і не одна, а з онучкою.

– Одягнись красиво і за тортиком забіги, – ласкаво повчала мене по телефону мама.

Одяглася, заїхала. У магазині, крім торта, попався мені на очі дитячий ігровий набір, всього за 50 грн. Я вирішила купити, щоб внучку цієї родички порадувати. Купила і пішла в гості.

Торт зайшов на ура, а от ігровий набір у маминої гості Ніни Семенівни викликав мало не алергічну реакцію: побачивши, що в складі набору є піднос, на який складується все інше, вона почала хапати ротом повітря, очі витріщила і покрилася червоними плямами.

– Це що? Що це таке, я питаю? – кричала родичка, тикаючи пальцем в задоволену внучку, яка притискала до себе вже відкриті іграшки.

– Невеликий подарунок для Вашої внучки, – видала я очевидну відповідь, не розуміючи причини для обурення.

– Ти хочеш сказати, що моя внучка годиться тільки на те, щоб, щоб їжу розносити?

– Причому тут це? Дітям дарують машинки, але не всі виростають водіями, дарують пластмасові набори з інструментів, але далеко не всі потім можуть хоча б цвях забити. Аналогія зрозуміла? – поцікавилася я у гості.

Тут я і дізналася від Ніни Семенівни, що її дочка працює на касі в АТБ. Родичка не забула поплакатися, що зарплата в селищі маленька, нормальну вакансію ніде не знайдеш. Закінчила Ніна Семенівна цілком очікувано:

– В Київ би мені … Ух, зажили б мої!

Я придушила посмішку, кинула погляд на маму, а спектакль тим часом тривав:

– Давай, Марусю, бабуся з тобою пограє. Мені колу і картоплю фрі, – зробила замовлення гостя.

– Гамбургер брати будете? – діловито запитала Маруся.

– Ні, пенсія у мене маленька, який вже гамбургер, – сумно зітхнула «покупниця».

– Бабуся, я тобі просто так дам! В подарунок! – широко посміхнулася Маруся і вручила своїй бабусі піднос із замовленням.

Ніна Семенівна подякувала внучці, взяла тацю і заплакала.

– Не для себе прошу, для внучки… Я її додому відвезу і повернуся, на роботу влаштуюся, буду дочці гроші відправляти, щоб Маруся вивчилася, знайшла нормальну роботу. А не так … Можна? – жінка витерла сльози та обвела рукою піднос.

Мама почала заспокоювати родичку:

– Звісно! Перебирайся до мене! Я все одно сама живу, місця вистачить. Ти б раніше сказала, що у вас все так погано.

Поки Ніна Семенівна дякувала мамі, я міркувала: ага, зараз вона приїде, потім дочку притягне, в пошуках кращої долі, а тоді й озирнутися мама не встигне, як сімейство Ніни Семенівни в повному складі буде господарювати в неї у квартирі.

Мама з гостею пішли на кухню, різати торт, а я розговорила дівчинку. І що я з’ясувала? Мама Марусі працює в ресторані «найголовнішою», а тато – начальником. У них є велика чорна машина з назвою «бемеве», а на недавній день народження Марусі подарували великий ляльковий будинок, в якому з комфортом розмістилися всі її 32 ляльки. Схоже на бідну сім’ю, якій життєво необхідно, щоб бабуся перебралася до Києва та надсилала гроші?

Якби не мій подарунок, хитра Ніна Семенівна придумала б що-небудь інше. Наприклад, заридала б над шматком м’яса, яке запекла мама до її приїзду, і повідомила, що Маруся м’ясо тільки по телевізору бачить. Далі – за сценарієм. Мама мені повірила на слово, слава всім богам!

– Ніно, ти погостюй, раз приїхала. Але жити у мене не треба, – попросила мама у Ніни Семенівни.

Та відразу змінилася в обличчі. Слідом ми дізналися багато нового про зажерливих жителів столиці, а потім вона скомандувала:

– Марусю, одягайся! Ми в цьому домі не залишимося!

Поки дівчинка збиралася, Ніна Семенівна дістала телефон з однієї кишені та папірець – з другої. На папірці був цілий список з іменами, адресами та номерами телефонів! Ніна Семенівна викреслила мамине ім’я і подзвонила наступним за списком:

– Алло, Надю? Це я, Ніна, з Черкас! Я в Києві проїздом, в гості до тебе хочу зазирнути, можна? Я не одна, з Марусею! Так, зовсім велика стала! Все, їдемо!

Покидала мамину квартиру гостя з королівським виглядом і по-англійськи: не попрощавшись. Як добре, що мама мене в гості запросила.