Світлана Василівна прийшла до своєї перукарки і розплакалася: чоловік назвав її некрасивою. Але як їй бути красивою, якщо вона вічно має роботу

Світлана Василівна витирала сльози куточком запраного, але улюбленого халата. Їй хотілося вити, скиглити і, можливо, навіть когось покусати.

Чоловік сказав, що вона негарна. Кинув ці слова їй в обличчя, як мокрий рушник. Порівняв її зі старою і буркотливою дружиною Миколи з третього поверху, назвав коровою, а потім одягнув згладжений дружиною костюм, взяв обід і пішов на роботу.

Весь день усе валилося з рук у бідної Світлани Василівної. Колеги здавались ще мерзеннішими, ніж завжди, а відвідувачі дурнішими, ніж зазвичай.

Вона сумувала всією своєю неосяжною душею, втиснутою в тіло п’ятдесят четвертого розміру. Засмучена, але думала, що треба купити в магазині, щоб приготувати вечерю.  Потрібно, напевно, зробити біфстроганів, а для цього купити яловичину… яловичину… Він назвав її коровою! Він назвав її негарною!

Те, що красою вона не блищить, Світлана Василівна знала й так. Спочатку так говорила мама з бабусею, потім свекруха, а тепер ще й чоловік.

Від чоловіка це було особливо боляче чути. Раніше він ніколи так із нею не розмовляв. Мабуть, у нього хтось є, мабуть, він її скоро покине.

На автоматі нахамивши черговому покупцю, Світлана Василівна згадала, що сьогодні записалася до перукаря, треба було оновити колір.

Губи викривила крива усмішка. Навіщо їй витрачати гроші, хіба зробить фарбування її красивішим? Але коли вже записалася, то треба йти, Віра Степанівна не пробачить, якщо та просто не прийде.

Перукарка Віра Степанівна ось уже двадцять років стригла і фарбувала Світлану Василівну, їй уже навіть не треба було говорити, який колір, яка довжина – вона все знала сама. За двадцять років будь-хто вивчить, адже зачіска Світлани усі ці роки не змінювалася.

Віра Степанівна одразу зазначила, що з клієнткою щось не так, і з властивою їй делікатністю уточнила, чому в тої погляд снулого оселедця.

– Вас категорично не можна стригти у такому стані! Так шо, душенька, я вже розчепірила вуха і готова слухати ваше горе. Голову треба упорядковувати, починаючи зсередини, а то фарба криво ляже.

Світлана Василівна обурено підвела очі, грізно пирхнула і розплакалася. Перемагаючи ридання уривчастими фразами, вона все-таки змогла розповісти перукарці, що за камінь лежить на її серці.

– Ви робите міні смішно і трохи сумно. Ну так і шо з того, що чоловік назвав негарною. Це тільки привід стати гарною! Дивно, що доживши до своєї сивини, так-так, сивини, я знаю, що кажу, ви цього ще не почули!

Світлана Василіввна підвілася, почала плутано перераховувати про фігуру, рідке волосся, маленькі очі і інші власні недоліки, але була безжально перервана перукаркою.

– Ви думаєте, що краса – це про модельних дівчаток? Ви така кумедна! Краса це те, що ви покажете світові. Тут стягнула, тут підкреслила, там замалювала. Хороший майстер і з рідких трьох волосин створить зачіску. А у маленьких очах теж може з’явитися свій шарм, адже дрібний діамант залишається діамантом! Треба займатися собою.

– Але я не маю на це часу, – пробувала гнути свою лінію пригнічена таким натиском Світлана Василівна.

– Та шо ви кажете? А що ж ви робите вдома?

Клієнтка почала перераховувати свої турботи по господарству. І прання, і прасування, і готування, і прибирання, і заняття з дитиною, правда, вона вже доросла, але все-таки. Коли тут займатися собою?

– Тобто, на цю нісенітницю ви час знаходите, а зробити себе трохи прекраснішою – ні? То я вам скажу, що це можна виправити. Замість прасування стрілок на штанах чоловіка – манікюр, замість першого, другого і компоту – похід на укладку, та й таке інше в тому ж розрізі. Краса вимагає жертв, і що тут поробиш, що жертвою вашої краси стане ваш же чоловік, він же сам цього хотів.

Світлана Василівна мовчала та перетравлювала інформацію, яку на неї обрушила раптова гуру. Навіть на пропозицію цього разу змінити зачіску та колір волосся машинально кивнула головою і знову поринула у свої думки.

Роздуми продовжилися і вдома, чим Світлана шокувала чоловіка, який повернувся з роботи. На нього не чекала звична вечеря, а дружина була свіжопофарбована в незвичний колір. А найгірше, що в її незвичній голові відбувалися якісь незнайомі чоловікові досі процеси, що позначалися на обличчі дружини небаченими раніше виразами.

Чоловік зробив боязку спробу поскандалити, але йому не вийшло, бо скандалити, коли на тебе не звертають уваги і навіть не слухають – дивно.

Тоді чоловік вирішив профілактично образитися і піти спати, не побажавши дружині добраніч. Про їхню ранкову розмову він уже й думати забув. І дуже навіть дарма, бо саме та розмова і стала поштовхом для всіх змін, які увірвалися у розмірене життя сімейної пари.

Чоловік з приреченістю дивився на гарну дружину і побут, що скочувався до первісного хаосу. О, де ж ви, любі серцю гарячі котлетки? Про те, що на штанах були стрілки, довелося теж забути.

Натомість чоловік змушений був згадати, що сорочки не з’являються самі собою у шафі, а якщо судочок після роботи не помити, то він так і стоятиме брудний у раковині, і їжею сам теж не наповниться.

Але тепер поряд з ним була вродлива жінка. Це помітили сусіди, друзі та навіть неприємні колеги. Помітив і чоловік, що Світлана Василівна походила на тих жінок, на яких він задивлявся.  Тепер у нього була своя домашня Афродіта, хай уже й у роках, та все одно. Сиди і милуйся її красою. Але чоловікові чомусь не хотілося милуватися.

Йому хотілося, щоб із гаманця перестали так стрімко відлітати гроші, а в холодильнику знову з’явилося щось смачне замість арктичної порожнечі. І щоб дірку на шкарпетках хтось зашив. Не Афродіту про це просити.