Свекри звуть у гості, а я не хочу. Кличуть нас, звичайно, у гості, відпочивати, але відпочиває там лише чоловік. Ось його там взагалі справами не навантажують. А я туди їжджу як на роботу

У свекрів свій будинок. Чоловічу роботу батько чоловіка виконує сам, тож для чоловіка поїздка до батьків це лазня, шашлик та мамина наливка. А ось жіночу роботу свекруха залишає для мене. То їй білизну попрасуватти, то вечерю приготувати, то підлогу помити, а то в неї тиск, голова болить, спину ломить, суглоби риплять.

І щоразу одне й те саме. Нас звуть у гості, заявляючи, що за нами скучили і бажають бачити на сімейний обід. Переконують, що робити нічого не треба, лише приїжджайте та відпочивайте.

Ми приїжджаємо, нас зустрічають, чоловік із батьком йдуть займатися якимось приємними речами, на кшталт, попаритися в лазні, подивитися телевізор чи посмажити шашлик.

Свекруха забирає в мене онучку, а потім зі словами “мені так незручно тебе просити” починає навалювати різних завдань.

Якщо зима, то лише в будинку – помити, протерти, попрасувати, приготувати. Якщо весна чи літо, то додається город та квітник – щось розпушити, пересадити, полити і так далі.  Не пригадую жодного разу, щоб я приїхала, сіла в крісло і нічого не робила. У свекрухи для мене робота знайдеться завжди, це сина вони бережуть, а невістку з чого.

До того ж з онукою бабуся грає лише поки у дитини гарний настрій. Якщо дитина починає вередувати, то її відразу вручають мені, щоб привела дитину назад у радісний стан.

Тобто або спати поклала, або памперс змінила, або погодувала. А бабуся тільки розчулюватиметься, поки сита, суха і задоволена життям дитина не почне знову щось відчебучувати.

Я спочатку думала, що такі прийоми – тимчасові явища. Ну надто велика різниця між тим, як проводить вихідні чоловік, і як їх проводжу я. Зрозуміло, що я в декреті, але й удома я не в стелю плюю, у мене там теж справ завжди хмара, та ще маленька дитина на руках.  Але свекри вважають, мабуть, що я не втомлююся зовсім, тож син у них у гостях відпочиває, а невістка працює. Знайшли Попелюшку.

Мої батьки, наприклад, якщо і кличуть нас у гості, то це саме у гості. Дуже рідко тато може попросити, щоб йому зять допоміг щось зробити, на моїй пам’яті, таке було рази два.

Я вже відмовляюся їздити до батьків чоловіка, що їх щиро обурює. Вони ж у гості звуть від широти душі, а я носом кручу. До того ж вони за онукою скучають. Але парадокс: за онукою вони скучають, але чоловіка одного з дитиною не звуть. Тобто або в комплекті з дитиною йду я, або дитина залишається при мені, а чоловік їде.

Хоча доньці вже третій рік, не немовля вже, хоч і клопоту з нею ще вистачає. Але хіба це має зупиняти тих, хто любить бабусю і дідуся?

Чоловік теж не розуміє, а чого це я не хочу їздити до його батьків,  нормально ж відпочиваємо. Ну, він нормально, а в мене після такого відпочинку спина відвалюється зазвичай.

Ось уже другий тиждень бойкотую поїздку до свекрів. Навіть вигадувати нічого не стала, говорю, що настрою немає. Бажають бачити внучку? Відправлю з татом. Потрібно, щоб я йшла в комплекті? Вибачте, перехочеться.

Свекруха вже починає писати обурені смски, мовляв, до мене з усією душею, а я, така, ігнорую. Подивимося що буде далі.