Свекруха завжди ставила за приклад свою доньку, поки та не кинула сім’ю і не поїхала до нового чоловіка.

Уже півроку свекруху не впізнати. Вона більше навіть не заїкається про свою доньку, яку раніше наводила як приклад із кожного приводу. Просто як відрізало. А все тому, що зовиця, яка втомилася від «щасливого сімейного життя», зібрала речі, залишила чоловікові дитину і поїхала на інший кінець країни до свого нового чоловіка.

Те, яка у чоловіка золота сестра, яка вона вміла господиня, розумниця і красуня я слухала з перших днів свого сімейного життя. На жаль, мені не пощастило, ми жили близько до свекрухи, тому я мала сумнівне задоволення бачити маму чоловіка мало не щодня.

Звичайно ж, спокійно вона приходити не могла. Обов’язково треба було всюди сунути свій ніс, а потім винести закономірний вердикт, що я все роблю неправильно. Із собою мене свекруха не порівнювала, адже завжди можна було сказати, що раніше й час був інший. У свекрухи був інший козир – зовиця.

От зовиця в нас була майстриня-рукодільниця-господиня. Ніколи про запас не готувала, тільки якщо сама робила напівфабрикати, а так у неї завжди все свіже – перше, друге і компот, а у вихідні вона пекла, тому що чоловік у неї дуже вже поважав свіже печиво.

– Ось ти зараз нічого не встигаєш, вічно у вас то суп тиждень стоїть, то макарони з пельменями на вечерю. А ось у мене дочка чоловіка любить, вона про нього піклується. Ну хоч комусь із дружиною пощастило, – не втомлювалася мені докоряти свекруха.

До самої зовиці в мене не було жодних негативних емоцій, ми з нею навіть не бачилися толком. А коли їй, якщо вона завжди зайнята то прибиранням, то готуванням, то дитиною, то випрасовуванням чоловічих шкарпеток (навіщо взагалі їх прасувати?). Тільки на святах у свекрухи і зустрічалися.

– Ой, не знаю, як ви будете жити, якщо дитина з’явиться… Зовсім брудом заростете, якщо ти зараз-то у вільний час не обтяжуєшся прибиранням. Ось моя дочка щодня підлогу миє, у неї і босоніж ходити можна, а у вас тільки в капцях.

Так, підлоги намивати щодня після роботи в мене сил не було. Як і бажання, до речі. Наш із чоловіком графік життя не давав стільки вільного часу, а якщо він і був, то витрачали ми його на інші речі.

Ми з чоловіком взагалі багато працюємо. Зараз ми живемо в однокімнатній квартирі, яка належить чоловікові, але збираємо на своє просторіше житло, бо жити в однокімнатці з дитиною не плануємо. Поки що кар’єра складається добре, тому й намагаємося якомога більше з цього вичавити. Хто знає, що завтра буде?

Свекруха мені два роки мозок виносила своїми порівняннями, а потім як відрізало. Не приходить, і навіть телефоном не скиглить про те, як її синові не пощастило з дружиною. Я навіть не могла повірити своєму щастю, а потім ще й з’ясувала, у чому суть справи.

Виявилося, наша ідеальна зовиця втомилася від свого ідеального життя. Знайшла собі за листуванням якогось мужичка з іншого краю країни, попереписувалася з ним півроку, після чого подала на розлучення. Чоловік хотів її утримати дитиною, відсудивши її собі, але зовиця й не пручалася, погодилася платити аліменти. А потім зібрала валізу і поїхала до свого нового чоловіка.

Вчинок суперечливий, звісно, його можна оцінювати з різних боків, але я зовицю судити не готова. Якщо вона насправді все робила так, як про неї розповідала свекруха, то тут з глузду з’їхати можна. І прибирання це щоденне, і випічка щотижнева, і обід із трьох страв. Людина тупо себе заганяла, я вважаю. І за підсумком просто зірвалася.

Зате мені своїм вчинком сестра чоловіка зробила неоціненну послугу, тому що ось уже майже півроку свекруха жодного зауваження мені не робить. Жодного разу не проскочило нічого про те, яка я погана господиня і як її синові не пощастило з дружиною. Вона взагалі мені на очі майже не показується, не те, що раніше.

Мабуть, боїться, що я надихнуся діянням її доньки і теж зірвуся кудись, де мені не будуть так присідати на мозок. Дуже похвально, можу сказати. Щоправда, я нікуди зриватися не збираюся, але відсутність у моєму житті свекрухи дуже покращує мікроклімат у сім’ї.

Думаю, що цей чудовий ефект не буде тривати вічно, тому за будь-якого розкладу нам із чоловіком треба скоріше брати квартиру і переїжджати подалі від свекрухи. Так шанси на те, що наша сім’я не розвалиться, значно зростуть.

Але поки що я відчуваю блаженство від того, що ніхто не виносить мені мозок, не суне носа в наші сімейні справи і не намагається виліпити з мене ідеальну господиню. Погано, напевно, так говорити, але я вдячна зовиці, що вона зважилася на цей крок.