Свекруха вирішила переїхати до нас назавжди

З Вікою ми познайомилися, коли взимку минулого року лежали в лікарні з дітьми. Потрапили в одну палату і якось здружилися. В гості ми одна до одної не ходимо, але іноді разом гуляємо з дітьми в парку та переписуємось в месенджері.

Минулого тижня Віка розповіла мені свою історію:

– Катя, я вже не знаю що робити. Світлана Олегівна, мама мого чоловіка, хоче переїхати до нас. У нас своя двокімнатна квартира, але і дітей двоє! Ось куди ми її поселимо? – ледь не плаче Віка.

– Так, а в чому справа? Чому вона переїжджати надумала? У неї начебто свій будинок є? – цікавлюся я у неї.

– Вона ж у нас на море їздила! Грошей немає, але вона ж не гірша за інших! Оформила якийсь мікрокредит під заставу будинку, брала тисяч близько 15, уявляєш, які відсотки там набігли! Поки вона 2 тижні Болгарії відпочивала, кредит, звісно, ніхто не платив! Повернулася, а їй уже листи від колекторів йдуть.

Пенсія у неї невелика, віддавала по півтори тисячі, які йшли тільки на погашення відсотків, а не основного боргу. У підсумку, вирішила вона свій будинок продати та до нас переїхати. Погрожує ще  чоловіка мого на аліменти подати. Каже, що покупців знайшла, ціна за будинок тільки-тільки покриє її кредит, а далі – зустрічайте мене, в тісноті, та не в обіді, впораємося.

Я то її характер знаю, не дасть вона нам життя, та й не для цього я бабусину квартиру продавала, що б зі свекрухою жити. Василь наполягає на тому, щоб ми прийняли його маму. А де я її розміщу? Адже це не на тиждень і не на місяць, а на довічно!

Я пропонувала купити їй кімнату в гуртожитку, зовсім недорого продають, за 80 тис., кімната 20 кв. м. санвузол в кімнаті, кухня, правда загальна на блок, ну це на 3 кімнати. Чим не варіант? А не хоче наша принцеса в такі умови! Каже, що до тиші та простору звикла.

А у нас, де ці умови? У нас з Василем кімната 8 м, у дітей 17 кв.м, але їх там двоє. Виходить, свекруху або до дітей або на кухню. Ні, вона не хоче! Хоче, щоб ми переїхали в дитячу, а вона в нашу спальну. Уявляєш! Я їй уже висловила, йдіть мамо, тоді в будинок для людей похилого віку! Ох, що тут почалося!

Василь за свою матір заступився, каже, щоб я вибачилася перед мамою. Дітям можна купити двоярусне ліжко, а нам диван – книжку, щоб днем ​​місця дітям побільше було. Тобто, він повністю підтримує ідею своєї мами. А це значить, що ми повинні жертвувати свої комфортом, я повинна не один десяток років терпіти свекруху, повністю її утримувати та обслуговувати. І це не мої слова, це свекруха мені так сказала.

Свекрусі 57 років, цілком ще може підробіток собі знайти. А вчора заявляє: “Якщо ти не хочеш, щоб я і мої кішечки переїхали до вас, ви мені повинні квартиру купити! Ну ладно, так і бути, на однокімнатну погоджуся, але щоб ремонт був сучасний!”

Я аж від злості ледь не задихнулася! Загалом, розлучаємося ми з Василем. Послала я його з його мамою. Всі нерви вже вимотав. Поки він зняв квартиру для себе і свекрухи, не знаю, як далі буде. Офіційна зарплата у нього 7.000, аліменти будуть невеликими, але нічого, у мене зарплата нормальна, мої батьки обіцяли допомогти в разі чого. Ось на днях йду заяву подавати на розлучення. Хто б подумав, що нашу міцну і щасливу сім’ю можна ось так просто зруйнувати.

– Віка, ти не переживай, поговори з чоловіком віч-на-віч, без його мами, може ще все налагодиться. Адже непоганий варіант – кімната в гуртожитку.

– Спробую з ним поговорити, адже люблю його, дурня. Не хочу ось так нерозумно валити свою сім’ю.

А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Віка? Чи потрібно було їй прийняти свекруху? Або все-таки свекруха не права, що своєю поведінкою зруйнувала сім’ю свого сина?