Свекруха вийшла заміж за багатого старенького і навідріз відмовилася брати до себе онука

Ах, бачили б ви мою свекруху Олену Володимирівну! Настільки вона приваблива, настільки добре одягається і так складно каже, що мимоволі милуєшся нею. Дивно, але такі жінки часто-густо віддаляються від близьких. У них своє життя, наповнене подорожами, чоловіками та роботою… А онуки та діти побіч.

Але не Олена Володимирівна. Мого сина Андрійка, тобто свого онука, вона обожнює. Душі в ньому не чує. Обсипає подарунками, постійно кудись водить і возить, вчить грати на гітарі, малювати та розмовляти англійською. Як на мене, це найкраща бабуся, яка тільки існує у природі. Ех, от якби в мене було таке саме, то, може, життя по-іншому склалося?

Ну та гаразд, це лірика. Переходимо до суті. Якоїсь миті моя свекруха завела собі кавалера – приємного вигляду дідка з розумними очима і дуже товстим гаманцем. Скільки у нього грошей – уявлення не маю, але на зустрічі до коханої він приїжджав на новенькому джипі вартістю кілька квартир.

Жодної заздрості! Я свого чоловіка люблю, а Олена Володимирівна, будучи вдовою, має повне право на особисте життя. Причому таке, яке сама забажає. Не дівчинка ж, зрештою. Але разом з появою в її житті дідка почалися проблеми з онуком… Якщо раніше вона вільно брала Андрюшу на вихідні, то тепер почала робити «паузи».

– Оленко, – якось сказала вона мені, – ти пробач, але один тиждень на місяць я тепер присвячуватиму собі. Не візьму Андрія. Ну, ти повинна мене зрозуміти – кохання, прогулянки, ресторани, театр, квіти…

– Розумію-розумію, – з усмішкою відповіла я їй. – Але лише один раз на місяць! А то ж у нас, самі знаєте, роз’їздів дуже багато. Ее тягати ж сина з собою, правильно?

Свекруха запевнила, що все буде чудово і проблем нам її романтик не створить. Охоче ​​повірила – Володимирівна жінка розумна і відповідальна. А як онука любить – словами не передати.

Потім свекруха вирішила вийти заміж. Їй багатий дід пропозицію зробив на схилі років, а вона, недовго думаючи, погодилася, заплакавши від радості. Нас із чоловіком на весілля запросила – бенкет закотили на весь світ. Такий, що, мабуть, позаздрили б індійські махараджі.

Ну а після цього все в одну мить перекинулося. До весілля Олена Володимирівна і старий-товстосум жили порізно. А тепер з’їхалися під один дах, тобто фактично створили нову сімʼю зі своїми звичками та законами.

Я вкотре вирішила залишити у неї Андрія на вихідні, але отримала відмову. Причому у досить грубій формі.

– Олено, я більше не зможу брати Андрія. Вибач, але в нас має бути якийсь особистий простір. А онук… Ну, ти сама розумієш – він зайвий.

– У сенсі “зайвий”? – я аж заїкатися від подиву початку. – Він, якщо ви забули, ваш онук. Він не може бути для вас зайвим!

– Ну отак… Все змінюється. Вибач.

На цьому розмова завершилася. Внука свекруха не взяла, нам із чоловіком довелося екстрено ламати свої плани та графіки. Підвела нас так, що ми аж за голови схопилися – у душі щось начебто розпачу зародилося.

Ну а потім мій чоловік вирішив серйозно поговорити зі своєю матір’ю. Адже їй начебто як найближча людина, отже, вплив на неї повинен мати. Поїхав, провів у батька кілька годин, а надвечір повернувся злий.

– Ні, ти уявляєш?! Сама мама не проти того, щоб бачитися з Андрійком. Але цей її старий, Олександр… як його там… сказав, що чужими дітьми не цікавиться. Заборонив – ми типу самі повинні розбиратися зі своїми проблемами, а їх турбувати не варто.

– Це він тобі так у вічі сказав?

– Ага. Ще й із посмішкою. Такий бридкий дід – хто б міг подумати!

З того часу свекруха жодного разу не брала до себе Андрюшу більше, ніж на пару годин. Все через те, що її новий чоловік, який справив на неї справді титанічний вплив, не любить дітей. І ці дві години вона у нього, як з’ясувалося трохи пізніше, «виторговує». Що ж, побачимо, як розвиватимуться події. Може, розум візьме гору.