Свекруха всіляко намагається посварити мене із чоловіком. Думаю, що скоро вона доб’ється свого

Із Олегом ми познайомилися, коли були ще студентами. Він навчався у морехідному училищі та будував великі плани на свою подальшу професійну діяльність. Я ж у свою чергу подумки планувала весілля і мріяла про дітей. Я була шалено закохана в Олега і більше нікого не уявляла в ролі свого чоловіка.

Минув час, ми одружилися. Олег виконав свою мрію – працював на судні та ходив у плавання. Вдома він не бував кілька місяців. Для мене це було дуже болісно. Час тягнувся настільки повільно, що мені здавалося, що я ніколи більше не побачу свого чоловіка. Коли чоловік повертався, я була на сьомому небі від радості і, здавалося, що щасливішої за мене на світі немає нікого.

У такому режимі ми прожили близько трьох років, більшу частину яких ми з Олегом просто не бачилися. Згодом це стало буденністю. Ми вже не так сильно переживали моменти розлуки, а радість зустрічі була вже не такою яскравою, як раніше.

Ми почали сваритися, багато лаятись, з’явилися претензії один до одного. Дітей у нас не було. Можливо, це було причиною наших конфліктів.

Немаловажну роль у наших розбіжностях грала мама Олега, Ніна Василівна, за сумісництвом моя «улюблена» свекруха.

З першого дня після нашого весілля вона постійно говорила Олегу, що я не та, за кого себе видаю, і що довіряти мені не варто. Чоловік всіляко намагався переконати її у протилежному і довести, що кращої за мене нікого немає. Але свекруха твердила лише одне: що я двоособлива лицемірка і ще покажу себе.

Мені здається, що коли ми з чоловіком почали дуже багато і сильно сваритись, Ніна Василівна, яка чекала на це кілька років, радісно потирала руки.

Тепер уже Олег не відмахувався від висловлювань матері на адресу мене, а уважно слухав, після чого дослівно повторював усі її образи під час наших конфліктів з ним.

Я чудово розуміла, що сам би він до такого не додумався, і що це Ніна Василівна всіляко намагається принизити мене в очах Олега.

Повернувшись із чергового тримісячного рейсу, замість того, щоб обійняти та поцілувати дружину після довгої розлуки, чоловік із порога прокричав:

– Збирай свої речі та провалюй, бачити тебе не хочу!

Я стояла в здивуванні, не розуміючи, що відбувається.

– Щоб за годину тебе тут не було! – набирав обертів чоловік.

– Та заспокойся ти, – зрештою відповіла я, – що відбувається? Чому ти так кричиш?

– Не треба робити з мене рогоносця! – не заспокоювався Олег. – Я все знаю. Мама мені розповіла, як ти тут розважаєшся, доки мене нема.

Ах ось воно що! Як я відразу не здогадалася, що це чергові витівки моєї «улюбленої» свекрухи.

Намагаючись вгамувати злість, я сказала:

– Ти слухаєш жінку, яка всіляко намагається нас з тобою посварити. Хіба ти не розумієш цього? Не бачиш, що вона спить і бачить, коли ми з тобою розлучимося? Все, що вона тобі наговорила – це повна маячня, яку вона сама ж і придумала.

– Не смій так говорити про мою матір! – гаркнув Олег так голосно, що я навіть злякалася. – Зараз я піду, але щоб до мого приходу твого духу тут не було!

Розвернувшись, він пішов, голосно грюкнувши дверима. Я кинулася йому слід, але він навіть не обернувся.

Сльози градом текли по моїх щоках. Я не могла повірити, що так чоловік зі мною вчинив. У розпачі я взяла телефон та набрала номер свекрухи.

– Ну що, добилися чого хотіли? – гнівно прокричала я. – Можете радіти, Олег мене вигнав.

– Ну нарешті то! – не приховуючи радості, сказала свекруха. – Нарешті в нього розплющились очі.

Я була обурена до глибини душі. Чому вона так ненавидить мене, що навіть заради цього вирішила зіпсувати життя своєму єдиному синові.

– Ви зруйнували нашу сімʼю. Нехай це буде на вашому совісті, – ледве стримуючи сльози, сказала я. – Бог вам суддя.

Кинувши слухавку, я ще довго не могла заспокоїтись. Прийшла до тями лише тоді, коли повернувся чоловік. Я таки переконала його спокійно поговорити та все з’ясувати. Зрештою, ми все-таки помирилися. Але я чую, що це не надовго.