Свекруха віроломно скористалася нашим від’їздом і намовила дітей зламати замок у спальню

Моя свекруха зовсім не дружить із поняттям особистого простору. Зазвичай люди такого штибу лізуть із нетактовними питаннями, чіпають співрозмовника, не думаючи, приємно йому чи ні, і без стуку вриваються в кімнату.

Але Надія Петрівна – так звуть свекруху – пішла далі. У її квартирі двері є лише у туалет та ванну. А над проходами до інших приміщень висять дерев’яні шторки.

Коли я вперше опинилась у неї вдома, то була вражена цим дизайнерським рішенням. Пізніше делікатно запитала Арсена, свого чоловіка, чому в будинку його мами майже немає дверей. Він сказав, що замкнені міжкімнатні двері викликають у матері паніку. Якщо хтось закрився – значить, не просто так, можливо, ця людина робить щось погане і хоче це приховати.

До того ж свекруха страшенно боїться пожеж та інших стихійних лих, які можуть обрушитися на житло будь-якої миті. На її думку, закриті двері в цьому випадку можуть значно знизити шанси на порятунок.

Перший аргумент проти дверей викликає у мене бажання покрутити біля скроні. До другого я ставлюся з розумінням, оскільки саму часом охоплює тривога після новин про якусь квартиру, що спалахнула.

Але для спокою зовсім необов’язково знімати двері! У будинку моїх батьків для надзвичайних випадків біля дверей стоять важкі предмети, якими їх можна вибити, та інструменти для зняття з петель.

У нашій з чоловіком квартирі зроблено те саме. Ми задоволені, почуваємось спокійно. Двері, на відміну від житла свекрухи, у нас скрізь на місці.

З внутрішньої сторони нашої спальні є замок – простенька петля з гачком. Поставили ми її – о жах – від наших дітей.

Нам же з чоловіком хочеться побути вдвох – кохання, всі справи. А у сина і доньки є звичка вриватися в самий невідповідний момент.

Наші прохання не вриватися до спальні зовсім не працювали. Тоді й було поставлено замок. Слід сказати, і на нього, і на двері свекруха реагує нотаціями. Кожну зустріч радить це все прибрати до біса собачого.

Для мене це дико, тому я чемно відповідаю, що нас усе влаштовує. А чоловік мене підтримує, бо все дитинство мріяв про особистий простір.

Незважаючи на закидони Надії Петрівни, ми з нею підтримуємо спілкування. Вона для чоловіка єдина рідна людина.

Батько від них давно пішов і сином після цього не цікавився. А бабуся та дідусь років п’ятнадцять тому покинули цей світ.

Тим більше до недавнього часу свекруха не робила жодних поганих вчинків. Тільки бурчала, але ми цей бубніж не приймали близько до серця.

І дітей нічого поганого не вчила – правда, вона і наодинці з ними не була. Ми ще спочатку вирішили захистити їх від її тарганів. Тому спілкування з бабусею відбувалося під нашим наглядом.

А під час останнього візиту Надія Петрівна таки відчебучила. У цьому є й наша вина – не треба було зраджувати своїм принципам та залишати її одну з нашими дітьми. Але іншого виходу ми тоді не бачили. Того дня свекруха прийшла до нас у гості, і ми планували, як завжди, попити чай із тортиком.

Наші плани порушив дзвінок із меблевого інтернет-магазину, де ми замовили журнальний столик.

У них виник форс-мажор: магазин їхньої мережі, куди ми замовили самовивіз, через що мав закритися наступного дня. І наше замовлення при перевезенні в інше місце могло просто загубитися.

Так як ми не довіряємо доставці, то самі рвонули в магазин, насамкінець попросивши свекруху не зводити очей з наших маленьких розбійників і зайняти їх чимось. Вона знайшла їм цікаве заняття. Коли ми повернулися, то виявили, що до дверей до нашої спальні приставлений стілець.

І на нього по черзі забираються то син, то донька і щосили смикають гачок. Від побаченого ми мало не випустили коробки з деталями від столу.

– Ви Що робите?! Ану припиніть ламати замок! — гукнув Арсен.

Свекруха в цей момент не опинилося в полі зору, і я гукнула її, щоб з’ясувати, чому діти без нагляду. Вона подала голос із ванної:

-Ой, я на хвилинку відлучилася руки помити. Невже щось наробили? Зараз прийду!

А діти в цей час розповіли, що вони змагаються, хто сильніший. Я суворо запитала:

– А для цього обов’язково замок ламати?

– Нам бабуся сказала! Тільки вона просила вам не говорити, – зніяковіло відповіла донька.

Ох вже ця дитяча безпосередність! Вічно з нею виникають незручні ситуації. Але тоді вона нам була тільки на руку.

Незабаром Надія Петрівна вийшла з ванної і розіграла цілу виставу. Нарочито голосно голосила, мовляв, яка вона розтяпа. Ненадовго залишила дітлахів, а вони весь будинок рознесли.

– Не весь будинок, а тільки двері в нашу спальню. І не рознесли, а лише спробували. Все ціле, навіть замок. І почали вони не тільки що. Ми це точно знаємо, – сказала я, пильно дивлячись у вічі свекрухи.

Потім Арсен коротко переказав їй розмову з дітьми. Вона пробувала викрутитися. Твердила, що дітки всі придумали, але ми ні на грам їй не повірили і досягли правди.

– У будинку, де панує кохання, не повинно бути замкнених дверей. Це егоїзм – ховатися від своїх дітей. Та й про небезпеку не забувайте, – не витримала свекруха.

-У нас все під контролем. А якщо замикаємось, значить, так вважаємо за потрібне. Це наша домівка, а не твоя, — сердито відповів їй Арсен.

Розгорівся серйозний скандал, після якого було вирішено, що свекруха до нас у гості більше не поїде і з онуками бачитися не буде, поки голова на місце не встане. Зрештою, у них є ще одна бабуся, тому невелика втрата.

А до свекрухи Арсен сам їздитиме. І то не найближчим часом, а коли пристрасті вляжуться.