Свекруха повинна попросити у невістки, щоб та відпустила свого чоловіка допомогти матері в вихідний

– … Я цих вихідних завжди чекаю, як манни небесної! – розповідає тридцятирічна Христина – Так за тиждень втомлююся з дітьми! Помічників у мене немає, я з ними одна з ранку до вечора.

У доньки зуби ріжуться, пішли прямо відразу всі, не знаємо, куди подітися. Син третій тиждень в садок не ходить – після бронхіту ще не виписали. На вулиці в таку погоду не буваємо, я з ними вдома здуріла вже! Думаю, ну хоч в суботу, може, Ігор дасть мені до тями прийти, візьме на себе дітей. І тут такий облом …

– А що ж сталося?

– А він у п’ятницю ввечері мені заявив, що він в суботу з ранку поїде до матері! Ми, каже, з нею ще кілька днів тому домовилися, що я приїду допомагати … Ні, ну як? Вона йому подзвонила, з ним домовилася, молодець взагалі! Їй треба і крапка! Ось чому людина не думає, що у сина сім’я, діти маленькі, які батька по півгодини перед сном весь тиждень бачать, дружина, нарешті? Плани, можливо якісь на вихідні? Я така зла на неї, просто описати не можу! Чому вона думає тільки про себе?

Чесно кажучи, зі свекрухою у Христини відносини з самого початку не дуже райдужні. Напевно і Ольга Опанасівна теж не ангел – сина виростила одна, вклала в нього всю душу, від багато чого заради нього відмовилася. Заміж, наприклад, вдруге не вийшла, хоча кликали. Але вирішила, що не потрібен її синові вітчим. В результаті тепер в старості залишилася одна і, звичайно, сподівається на віддачу. Не стільки навіть в матеріальному сенсі, скільки в моральному. Щоб дзвонили, цікавилися, дбали, оточували теплом.

При цьому синові дзвонити нема часу особливо, він працює з ранку до вечора, а невістка вкладатися у відносини зі свекрухою не хоче. У неї купа своїх проблем: двоє дітей з невеликою різницею у віці, маленька квартира, яка давно тісна, мало фінансів. Та от хоча б і свої батьки, які теж чекають дзвінків, розмов, участі …

– Ну, слухай, Ольгу Афанасіївну теж можна зрозуміти. Вона одна, без чоловіка. Мало яка допомога їй може знадобитися. І до кого їй ще звернутися, як не до сина?

– У сина сім’я взагалі-то! Діти! – стоїть на своєму Христина. – Могла б, принаймні, зі мною це все узгодити. Подзвонила б, запитала, чи зручно нам з дітьми, якщо Ігор в суботу до неї приїде, чи немає у нас якихось планів, може бути, зручніше в інший день … Я розумію, що це з області фантастики, звичайно. Вона не така людина. Якщо їй треба – всі повинні посунутися і крапка …

– А через що весь сир-бор-то? Яка допомога їй була потрібна від сина?

– Так купила вона меблі якісь, типу стінки, я ще не бачила навіть, що там … А так як дама вона вкрай економна, замовила доставку тільки до під’їзду і збірку не оплатила – син, мовляв, сам підніме в квартиру на ліфті і збере … у підсумку доставку затримали, в суботу привезли тільки до вечора, Ігор у матері весь день просидів даремно, в неділю довелося їхати ще раз …

– Зрозуміло …

– І зі складанням теж не все так просто виявилося. Ну не дарма ж люди фахівцям за це гроші платять!Збирати меблі теж треба вміти, навіть за кресленням, а Ігор – не фахівець … Коротше, прокопався він у неї всю неділю, всю, розумієш? О дев’ятій вечора додому приїхав, я вже молодшу вклала абияк …

А в понеділок до дев’ятої ранку Ігору вже на роботу. Ось такі вихідні, клас, так? Все по милості свекрухи, заощадити п’ятсот гривень.

«Чому ти, каже, Христина, мене не любиш?» Складно здогадатися, чому, ага …

***

– Тобто я тепер дозволу у невістки повинна запитати, перш ніж до власного сина за допомогою звертатися? – сердиться Ольга Опанасівна. – Як Христина на це дивиться, з’ясувати? Так зараз, ага! Я, чи що, винна, що у них двоє дітей? Їй з першим-то важко весь час було. І я їм відразу говорила – навіщо вам другий? Тим більше, майже відразу. Але хто б мене слухав? Народила, тепер ниє, що важко.

– Але їй саме зараз і правда нелегко …

– А я їй намагалася допомагати один час, але це тільки до ще більших конфліктів призвело! – зітхає Ольга Опанасівна. – Я ж все роблю не те і не так! Слова не ті кажу, не тим тоном, в ігри не такі граю, кутаю надмірно, страхую, даю не те … Пару раз вона мене насварила за мою ж допомогу і я вмила руки. Кажу, знаєш що, Христина, давай сама! Вже коли ти все так добре вмієш, виховуй. Подивимося років через п’ятнадцять, що у тебе вийде. Тепер ми з нею спілкуємося тільки по великих святах. Про дітей дізнаюся у сина …

***

А може, свекруха не права і, забираючи сина на цілий день з сім’ї, треба якось узгоджувати цей момент з невісткою. Зателефонувати, сказати, ось така справа, меблі привезуть, одна я не впораюся, вибач, змушена звернутися до твого чоловіка. Якщо хочете, приїжджайте разом …

Або невістка – знахабніла дівчина? Занадто багато на себе бере?

Ви на чиєму боці? Що думаєте?