Свекруха постійно присилає різних родичів до нас ночувати…

Тамара з Іваном живуть в обласному центрі, хоча обоє вони з села приїхали, здобували освіту, там і зустрілися, закохалися і вирішили одружитися. Осіли в місті, робота була, правда, житло знімали, коли дочки одна за одною народилися зовсім важко було, але вони впоралися.  В Івана руки золоті, він автослюсарем працював, на роботі часто затримувався, щоб зайву копієчку заробити в сім’ю.

Два роки тому, коли молодша дочка пішла в садок, вони піднатужилися і квартиру в іпотеку взяли, однокімнатну, але дуже простору, поставили перегородку. Дівчата вже великі, їм місце своє треба, ось і відгородили собі закуток з диваном і телевізором, а решту квартири дочкам облаштували з великим вікном і з усякими дівочими штучками, ось і двушка вийшла, невелика, але всі задоволені.

І з того часу у Тамари зі свекрухою війна почалася, без відкритих військових дій, звичайно, але нишком Варвара Петрівна докучала, наприклад, часто гостей до них насилала. Спочатку Тамара і не зрозуміла, чому це гості до них  повалили, родичі, знайомі всі до них їдуть, хто у справах, хто в лікарню дітей везе, хто просто по магазинам походити, і все у них зупиняються.

Воно і зрозуміло, звідки у сільських людей гроші на готель, але і Тамару зрозуміти можна, не дім, а перевалочна база якась. І завжди, це кодове слово, «мама попросила», ось тоді й дійшло до неї, що це свекруха так мстить їй за синочка свого.

Коли Тамара познайомилася з Варварою Петрівною, особливої ​​любові з боку свекрухи не спостерігала, але і відвертої ворожості не було, а ось, коли квартиру купили, тоді свекруха і відкрилася.

Вона мріяла, що син до неї повернеться, в селі автослюсар завжди роботу знайде, але одруження сина карти їй сплутало трохи, але не зламало. Дізнавшись, що невістка теж сільська і за освітою медсестра, тобто роботою всюди забезпечена буде, Варвара Петрівна піднялася духом, уже представляла, як вони жити будуть всі разом. Але молоді все живуть і живуть в місті, а в село не поспішають, вона ще сподівалася діти народилися,  не зможуть вони в місті вижити, через це навіть продуктами ні разу не допомогла молодій сім’ї, а вони вижили, ще й квартиру купили.

Тоді й зрозуміла жінка, що всі її плани рухнули, тепер син точно не повернеться до неї. І як це буває, винна стала невістка, «спокусила, дітей народили й  Івана не відпускає, він же совісний, дітей не кине» скаржилася Варвара Петрівна сусідкам. Те, що син сам міг вирішити залишитися в місті та любить свою дружину, до уваги не бралося.

– Він усіма силами рветься до матусі, а ця Тамара його не пускає, – так вважала свекруха, і не втомлювалася про це говорити всім, хто хотів слухати.

Те що дітям в місті все-таки легше, і садки, і школи, і розвиток різний, їй було, як то кажуть, по барабану, головне, щоб син поруч був. А Тамара з чоловіком першочергово думали про дітей, щоб вони в школу не в сусіднє село на конях їздили, а пішки ходили через дорогу, і квартиру з таким розрахунком брали, щоб все поруч було.

Ось і думала Тамара, що свекруха родичів надсилає, щоб її терпіння випробувати, ну що ж, Тамара терпляча, думає тільки, що треба хоч матрац надувний купити, щоб м’якше їм з чоловіком на підлозі було спати, поки гості в них ночують.

Чи надовго вистачить її терпіння, поки не ясно, тримається з останніх сил, але ймовірно вже скоро буде бунт і навряд чи чоловікові вдасться помирити ворогуючі сторони.