Свекруха ніби зробила добру справу, але так, що від цього око сіпається. Пустила нас із чоловіком жити у свою квартиру, бо сама вона мешкає у свого нового чоловіка. Але як у них якась сварка відбувається, вона відразу речі свої хапає і приїжджає до своєї квартири, тобто до нас. І давай одразу ж свої порядки встановлювати. Тижнів два, а то й три нерви мені псує, а потім мириться з чоловіком і знову до нього їде. У мене вже сил немає все це терпіти

Квартира, в яку ми в’їхали відразу після весілля, належить на п’ятдесят відсотків свекрухи, а на п’ятдесят чоловікові. Якби його мама тут жила, то ми б і не подумали сюди лізти, винаймали б собі квартиру, принагідно відкладаючи на власне житло.

Але на той час свекруха вже була одружена, тому вдома не жила, перебравшись у більш комфортне житло свого нового чоловіка. А нам запропонувала зайняти свою квартиру, щоб не витрачали зайві гроші на оренду і платили комуналку. Мені ця пропозиція сподобалася, це був хороший шанс якнайшвидше придбати власну нерухомість.

Треба сказати, що це була не найкраща ідея, тому що наявність звичного даху над головою чоловіка непогано так розслабила в частині накопичення грошей. Щось ми відкладали, але набагато менше, ніж могли.

– Зараз є можливість трохи пожити для себе, бо потім візьмемо кредит, потім підуть діти і все, до пенсії вже не видихнемо. А там і онуки з’являться, себто знову будуть складнощі. Мама живе окремо, дах над головою є – найкращий час, кращого вже не буде, – переконував мене чоловік, коли я пробувала заводити розмову на тему низького темпу нашого накопичення першого внеску.

Мені б на своєму наполягти, але настільки спокусливими виявилися слова чоловіка, що я погодилася. Ми з’їздили відпочити, оновили гаджети і вирішили, що ось тепер уже настав час збирати, як нам на голову з речами впала мама чоловіка.

Вона посварилася зі своїм чоловіком, образилася на нього, захопила речі і рвонула за місцем прописки. Сюрприз сам по собі неприємний, бо жити зі свекрухою до моїх планів не входило. Так ще й виявилось, що в неї характер у побутовому плані далеко не цукор.

Поки ми зрідка зустрічалися, вона мені здавалася веселою і легкою жінкою, дуже приємною в спілкуванні. Але це якщо не живеш із людиною в одному будинку. Тут вона одразу почала закручувати нам гайки. Час у неї на це був – свекруха не працює. Як вийшла заміж, так і покинула.

Вранці вона кричала, що ми своїми зборами їй спати заважаємо, увечері було у ванну не потрапити, бо вона любителька довго і зі смаком відлежувалася в ароматних водах.

Готувала я, природно не те, забиралася я не так, і якщо судити за словами мами чоловіка, робила все, аби її позлити і вивести з себе. Сама вона домашнім господарством себе не турбувала, бо “чому це я вас, двох дорослих людей, маю обходжувати”. Та й часу в неї на це не було. Вона самозабутньо лаялася з чоловіком по телефону.

Оскільки свекруха не працює, покупка продуктів та іншого різного теж лягала на наші плечі. Спроби якось відновити справедливість закінчувалися скандалом та криками “ви живете у моїй квартирі”. Навіть аргумент, що половина квартири належить чоловікові, не діяв. Свекруха починала кричати, що він ні копійки за неї не заплатив, а власником став, бо його тато при розлученні свою частину на сина відписав. А вона її своїм горбом заробляла.

Чоловік у розбірки з мамою намагався не встрявати, включаючись тільки, коли вона, на його погляд, вже зовсім перегинала ціпок. А я в ці моменти готова була тікати з дому геть, бо моїх сил не було терпіти.

Коли її чоловік приїхав, забрав маму чоловіка додому, я готова була розплакатися від щастя. Ті два тижні, що робилося це пекло, здалися мені вічністю. Так, весь описаний вище кошмар свекруха встигла влаштувати за два тижні. Часу в неї вагон, енергії теж, тож “святкові концерти” у нас вдома були щодня.

Я сподівалася, що це була разова акція і більше таке не повториться, але мої надії впали через два місяці. Щоправда тоді кошмар скінчився лише за тиждень. Але потім такі поява свекрухи на нашому порозі. Очевидно, це подобалося і свекрусі, і її чоловікові, якась особиста перчинка у стосунках.

Мені ж приїзди свекрухи давалися дедалі складніше. Ну, не можу я звикнути до неї, потерпіти день-два, це одна справа, але жити в такому ритмі пристрастей і скандалів, що постійно вирують, – вибачте, не привчена до такого.

Чоловікові простіше, він вдачу своєї мами знає чудово, але і його вона часом примудряється допекти. Але саме через те, що по ньому мамині чудасії б’ють менше, він не хоче погоджуватися переїжджати на іншу квартиру. Я цю ідею вже два місяці виношую саме з останнього візиту свекрухи.

Я розумію, що збиратимемо довше, бо доведеться платити за житло, та й свекруху може зрозуміти все по-своєму і образитися, але я в цьому дурдомі імені мами чоловіка жити більше не можу.