Сусідка по дачі постійно просить про допомогу, вважаючи, що мені нема чим зайнятися, раз я не тримаю город

Вражає нахабство моєї сусідки по дачній ділянці, хоча вона завжди справляла враження добре вихованої жінки. Але останнім часом тільки й робить, що наполегливо просить покосити їй траву, віднести зірвані бур’яни та падалицю на компост, підгодувати на зиму дерева.

Причому, ці прохання бувають дуже недоречними, оскільки в мене свої турботи – позбирати гриби в лісі або ягоди з кущів смородини. Та й ту ж траву підрівняти, тільки на своїй ділянці.

Буває, що хочу попити чай на веранді під цікавий фільм чи книгу, сходити позасмагати, але через сусідку відкладаю свої плани на потім. Адже має досить велику ділянку, де одна частина відведена під город, інша – під сад і квітник. Роботи там хоч греблю гати.

А відмовити сусідці не можу через виховання – вона ж старенька, діти живуть далеко і приїжджають рідко, тож допомогти нікому.

Ось і користується моєю м’якотілістю. До того ж, я сама город не тримаю. У мене тільки по парі яблунь, кущів смородини, малини та газону.

Але це зовсім не означає, що я на дачі лише прохолоджуюся. Однак сусідка так не вважає, тому щоранку стукає в мою хвіртку.

Причому я пробувала вдавати, що не чую, але це не допомогло. Сусідка в таких випадках починала кликати мене на весь голос.

-Маша! Машенька! Виходьте, дуже потрібна ваша допомога!

Робити нічого, виходжу до сусідки і ми разом вирушаємо на її “плантації”, де на мене чекає такий собі “список завдань на день”.

Звільняюся зазвичай ближче до вечора, коли вже ні на що не лишається сил. Втім, я кілька разів примудрялася вставати о п’ятій ранку і успішно “тікала” до лісу або на ставок.

Але коли я поверталася, а це відбувалося вдень, мене незмінно зустрічала сусідка зі своєю фірмовою усмішкою та черговим проханням.

Звичайно, знову доводилося займатися всякою рутиною на її ділянці, але так хоча б не весь день йшов “коту під хвіст”.

Однак решта часу я воліла довше поспати – потім такої можливості точно не буде через роботу.

Загалом шкодую, що вирішила провести два тижні своєї відпустки саме на дачі. Тому що мій відпочинок плавно перетворився на добровільне рабство.

Так вийшло, що цього року у нас із чоловіком не збіглися відпустки, а дочка вирушила до мовного табору, куди до цього довго просилася.

Ось я і вирішила, що добре б навести на ділянці і в будиночку який-небудь порядок – раніше до цього руки не доходили, оскільки бували там тільки у вихідні.

Та й можливість надихатися свіжим повітрям і наїстися ягід мене дуже манила. Тим більше, до цього сусідка не набридала – максимум могла інструмент позичити на якийсь час.  А тут просто напасть якась. Все почалося з того моменту, як я вирішила покосити траву новенькою газонокосаркою і побачила це сусідка.

– Машенька, яка гарна у вас косилочка! Можете й у мене покосити, будь ласка? Бо руки вже відвалюються від звичайної коси.

Не побачивши ніякої каверзи, я вирушила на її ділянку і скосила зайву рослинність на її газоні біля будинку.

Я ж не знала, що прохання сусідки стануть регулярними, наполегливими і не обмежуватимуться простим косінням трави.  Між іншим, натякала їй кілька разів, що маю свої справи, а за допомогою можна звернутися і до інших сусідів. Але вона лише зробила жалібне обличчя.

– У вас немає городу, а в інших сусідів є. Їм не до мене. А я сама більше не впораюся. Ви ж не відмовитеся мені допомогти?

Зараз я розумію, що це звичайнісінька маніпуляція, але ще півтора тижні тому я на неї повелася. Хоча могла б вигадати якусь відмовку. Та й взагалі, якщо вона сама не справляється, могла б попросити у своїх дітей  дати грошей і найняти робітників.

Коли я запропонувала сусідці цю ідею, вона подивилася на мене, як на пацієнтку психіатричної лікарні.

– Та що ви таке кажете! Вони беруть утридорога, а роблять все тяп-ляп.

Ну звичайно, набагато простіше трохи смикати мене, нахабно користуючись моїм невмінням сказати тверде “ні”. І начхати, що мені теж є чим зайнятися – їй же потрібніше!

Тим не менш, сусідка віддячила мені за допомогу частиною свого врожаю – яблуками, грушами, огірками та кабачками.

Я навіть на якийсь час перестала злитися. Ось тільки при найближчому розгляді фрукти виявилися або побитими, або з гниллю чи червʼяками.

Що ж. Ось і вся подяка за всю мою працю, але я не стала нічого висловлювати, поки вона в наказному тоні не зажадала пофарбувати їй паркан.

– Маша, у мене паркан облупився. Ану ходімо фарбувати!

Що ж, цього разу я набралася сміливості та відмовила сусідці, бо від фарби у мене паморочиться і болить голова. Та й її тон мені абсолютно не сподобався.

-Та як вам не соромно? Я з вами врожаєм поділилася, а вам паркан підфарбувати шкода?!

Ага, а врожайчик з гнильцем попався, що я і висловила своїй нахабній сусідці. На тому й розійшлися, навіть кілька днів не віталися.

Але тут вона знову підійшла до моєї хвіртки і як ні в чому не бувало попросила “допомогти їй удобрити пару кущиків бузку”. Ні, мила сусідко, цього разу давайте самі, без мене.