Сусідка краде білизну з нашого балкону. Ніколи б не подумала, що вона на таке здатна

Взагалі, я вважала, що із сусідами мені пощастило. Але, як виявилося, у тихому вирі водяться зовсім неймовірні істоти. Однією із таких “істот” стала наша сусідка по сходовому майданчику.

У нас з нею балкони знаходяться поруч, за великого бажання можна навіть з одного на інший перебратися. Не без зусиль, але все-таки можна.

Ніколи ми з тою сусідкою не конфліктували, бо ділити нам не було чого. Ми не шуміли ніколи, вона теж, капості один одному не робили, при зустрічі віталися.

Їй років десь під п’ятдесят. Вона чи то на пенсії, чи то з пасивних доходів якихось живе, але майже завжди вона вдома.

Ніколи ні в чому поганому її не підозрювали, і коли в нас почала пропадати білизна, на неї ні хвилини не думали, а виявилося, що дарма.

Коли вперше у нас з балкона зникла білизна, ми грішили на вітер, який здув усе вниз, а вже там її хтось заповзятий забрав собі.

Було дивно, бо раніше білизна нікуди не відлітала, навіть з огляду на те, що прищіпками я не користувалася. А тут одразу і джинси, і футболки, і два великі рушники.

Розумію ще шкарпетки полетіли б, хоч і їх якось раніше не здувало. Але все буває вперше, тож таке могло бути.

У джинси, що відлетіли, вірилося важко, але іншої теорії у нас не було, тому довелося нам задовольнятися цією кволою теорією.

З того часу я використовувала прищіпки, щоб убезпечити речі від раптового польоту. Але й це не гарантувало їхньої безпеки, як показала практика.

На той раз зникла постільна білизна. На землі знову нічого не виявилося.

Жодної думки, яка пояснювала, хто і навіщо це зробив, не було. Але в білизну, що відлетіла з прищіпок, якось зовсім не вірилося.

А потім я захворіла та не пішла на роботу. Сиджу на кухні, п’ю чай з лимоном, задумливо розглядаю сохнучі на балконі речі, розмірковую про своє.

І раптом бачу, що мотузка затремтіла, а потім з неї зникли джинси чоловіка. Не вгору, не вниз, кудись убік. Мене таке переміщення речей у просторі не влаштувало, і я вискочила на балкон.

Ледве не напоролася на щуп, яким сусідка зі свого балкона вже націлилася на халат. Побачивши мене, вона спочатку завмерла, потім кинулася до себе в квартиру, попередньо викинувши вже вкрадені (а як це ще назвати?) джинси.

Я провела поглядом штани чоловіка, подивилася на балкон сусідки, який вже спорожнів, пішла піднімати штани, нічого добром розкидатися.

Дорогою постукала до сусідки, щоб з’ясувати, що це було, але вона прикинулася, ніби її немає вдома. Хоча я впевнена, що вона розглядала мене у вічко.

Розповіла ввечері чоловікові, посміялися разом. Вирішили, що на балконі ми тепер нічого не сушимо, щоби більше не було таких проблем.

До цих пір ставить питання – навіщо їй були джинси, особливо чоловічі? У самої сусідки не спитати, вона нас обходить, як чумних. Навіть вітатись перестала.