Сумна історія одніє свекрухи

Мені 37 було, а сину 19, коли у нього з’явилася дівчина.

– Мамо, Катя далеко живе,  давай я  тебе  з нею познайомлю,  але вона  у  нас  ночувати сьогодні  залишиться, – сказав мені Стас.

Я погодилася:

– Ну добре, нехай залишається, – діло молоде, нехай краще вдома, ніж по підвалах.

У призначений день на стіл накрила, синові білизну чисту видала, себе в порядок почала приводити, але не встигла: зустріла гостю в халаті. Ключ у замку повернувся, я посміхнулася і в коридор вийшла. Щось мене збентежило в образі Каті. Сама не знаю, але  чомусь ляпнула:

– А можна Ваш вік у паспорті подивитися?

Обличчя сина витягнулося, його подружка почервоніла і з квартири кулею вилетіла.

– Ну, мамо! – сказав Стас і побіг слідом за своєю пасією.

Я не зі зла: виглядала дівчина років на 15, не більше. Самі знаєте, в який час ми живемо: вчасно в паспорт до дівчини не заглянув, поїхав далеко і надовго. Хіба для цього я народжувала і ночами не спала?

Стас не повернувся, ввечері повідомлення написав, що переночує у Каті, її мама не проти, на відміну від деяких. Я у відповідь відповіла, що передачки носити й на побачення їздити не буду. Відтоді я стала ворогом номер один у Каті й Стаса.

На наступний день вони заявилися і дівчина з зарозумілим виглядом тицьнула мені під ніс свій паспорт, де чорним по білому було написано вік – 23 роки. Я вибачилася, пояснила своє прохання, постаравшись все перевести в жарт. Катя на мене образилася.

Після цього я бачила  Катю ще кілька разів, і то – випадково. Стас закінчив інститут і вирішив одружитися з тією самою Катериною. Любов у них. Вони й так вже практично жили разом: Стас з’являвся вдома раз на тиждень за моєї відсутності, весь інший час проводячи у своїй майбутній тещі.

Хотіла фінансово допомогти з організацією весілля – не стала: мене до відома поставили, коли й де буде одруження, але попросили туди не приходити. Я образилася: батьки Каті на весіллі – бажані гості, а я так, мимо проходила. На мене теж образилися у відповідь: розраховували на гроші, а я, сволота така, посміла образитися на відсутність запрошення і не дала грошей. Я не свята, вже вибачте, щоб дати гроші та не звернути уваги на факт моєї відсутності на весіллі сина.

Про вагітність Каті я дізналася від колишнього однокурсника сина: зустрівшись на автобусній зупинці, він мене привітав з новим статусом. Молодь мовчала, я не нав’язувалася: не сказали – прапор їм в руки.

Діти – гості в нашому житті, я завжди знала, що коли-небудь у сина буде своя сім’я, в якій мені місця не буде. Правда, я думала, що можу розраховувати хоча б на рідкісне спілкування. Помилилася, буває.

Відпустку я вирішила провести у сестри, вона мене останні пару років до себе кликала. Її дочка, моя племінниця, заміжня, три роки тому народила доньку. Прийняли мене добре: з поїзда зустріли, в будинок привезли, до зустрічі стіл приготували. Я вручила всім подарунки.

Слово за слово, зайшла розмова про те, що у них в місті немає нормальної роботи. Слідом знову пішли натяки: непогано було б мені племінницю з чоловіком і дитиною у себе притулок і прописати. Чоловік би роботу в столиці знайшов, мені б не нудно було в компанії Соні і її дочки. Аргумент: ти ж все одно одна живеш, син з тобою не спілкується.

Я насторожилася: сестрі я не скаржилася на охолодження відносин з сином. Звідки вона знає? Вранці відповідь на своє питання я отримала, ненавмисно підслухавши телефонну розмову сестри: – Ой, Стас, вона такі пристрасті розповідає: до бабки ходила, щоб ви з Катрусею розлучилися, на дружину твою всього наговорює, каже, життя вам не дасть. Ти мене не здавай: боюся, як би й мені твоя мати чого поганого не зробила.

Я тихенько пішла в виділену мені кімнату, лягла на ліжко й удала, що все ще сплю. Сама думати стала, згадувати: крім того інциденту з паспортом, більше ми з Катериною, в принципі, не перетиналися і не розмовляли. Погодьтеся, навряд чи прохання показати паспорт при першій зустрічі може стати приводом для повного припинення подальшого знайомства. Та й не запросити на весілля майбутню свекруху через таку дрібницю?

А ось якщо сестра з самого початку що-небудь наговорювала Стасу? З прицілом на переселення сім’ї її дочки до мене? Вона ж не вперше просить-натякає. Могло бути таке?

І син мовчав, на прохання тітки – «ти мене не здавай»? Дружину берегти вирішив від навіженої матері, ось і ховав? На весілля не запросили – сестра могла набрехати про які-небудь капості з мого боку? Складно виходить.

Поїхала я додому ввечері, пообіцявши подумати про долю племінниці і її сімейства, хоча планувала погостювати тиждень. Противно там залишатися було. Сестра дзвонить кожен день, говорить, що її дочка з зятем та онукою вже сидять на валізах в очікуванні моєї згоди на переїзд.

Поговорити з сином я не наважилася: раз він так легко повірив у наклепи, сенс переконувати? Він не ідіот, повинен був знати, що якби я і виношувала підступні плани, то нікому б про них не розповідала. Сестрі – тим більше. Виправдати своє чесне ім’я? А кому це треба? Бігати за сином, виправдовуючись за те, чого не робила? Нерозумно, на мій погляд. Можливо, він мене і слухати не стане?

Як розпорядитися цією інформацією – я не знаю. Велика частина – тільки мої здогади та логічні висновки. Залишити все як є? Чекати, поки таємне сама не стане явним? Влаштувати сестрі скандал з викриттям? Організувати очну ставку сестри й сина?

Час все розставить на свої місця, от тільки боляче і хочеться плакати…