Страшна таємниця, яку приховували від мене батьки

Мої батьки в шлюбі прожили щасливих 16 років. Через два роки після весілля вони народили мене. Я була у них єдина дитина.

Коли я була маленька, то як всі діти просила собі братика або сестричку. Мама тоді завжди жартувала, що все насіння в пологовому будинку продали й найближчим часом не привезуть. Коли я стала дорослішати, то з кожним роком бачила, що мама не розквітає, а навпаки в її очах вогник поступово згасав. На мої питання, що з нею відбувається вона махала рукою і говорила:

– Голова болить зараз полежу і все пройде. Тато часто їздив у відрядження. Грошей нам завжди вистачало. Весь свій вільний час я проводила з мамою. З кожним днем ​​їй ставало все гірше і гірше. Тоді я сама викликала швидку допомогу.

Її госпіталізували коли тато був у від’їзді, а тому лікар розповів мені, що у мами не виліковна хвороба. І жити їй залишилося зовсім не довго.

Я дуже переживала, плакала, лаяла себе за те, що нічим не могла допомогти своїй матусі. Незабаром мами не стало.

Я замкнулася в собі. Тато навіть психолога додому приводив, щоб якось вивести мене з цього стану. Він навіть на час відмовився від своїх поїздок. Завдяки психологу мої справи пішли на поправку. І тільки тоді вже тато зважився поговорити зі мною і розповісти всю правду.

Виявляється, мама була вже хвора до знайомства з татом. Він цього не злякався і все ж зробив мамі пропозицію. Вона говорила йому:

– Навіщо тобі такий тягар на все життя.

А він їй:

– Скільки буде у мене сил і здоров’я все зроблю для тебе.

Мамі не можна було народжувати, але коли вона дізналася, що вагітна, то твердо сказала, що народить цю дитину. Народилася я. Мої батьки домовилися, що мені нічого не розкажуть про хворобу.

Якби я тоді не викликала швидку, то напевно і не дізналася б, що мама хвора. А відмовки були б до останнього, що просто втомилася і болить голова, полежу і все пройде.