Стій!- Кричав він мені за спиною, а я бігла скільки було сили…

Завжди говорю собі, що не буду засиджуватися на роботі допізна. Але чомусь я вічно промаюсь пів дня без діла, проп’ю чаї з колегами, а потім, коли всі поспішають додому, я сиджу і доробляю те, що не встигла.

В той день все було як завжди. До того ж, ввечері я ще збиралася з подругою піти посидіти в барі. Тому намагалася швидше все зробити і втекти додому. Звільнилася тільки о шостій годині, закрила офіс і поспішила на автобус.

Але поки я йшла, мені прийшла смска і оповістила, що на карту прийшла зарплата, яка була дуже доречною. Цей вихідний вечір з подругою ми планували провести з розмахом.

Поки час до автобуса залишався, я вирішила забігти в банкомат і зняти готівку.  Добре, що банкомат був поруч. Але тільки зайшла, стала знімати, дивлюся – автобус підійшов. Я гроші схопила і вибігла, але маршрутка, через відсутність пасажирів, вже проїхала перед моїм носом.

Наступна очікувалася нескоро, тому я вирішила, що пройдуся пішки. Шлях до будинку хвилин сорок всього займає, до того ж погодка була непогана: мінус п’ять, легкий сніжок.

Тільки повернулася йти, як чую, що мені хтось в спину кричить:

– Дівчино, стійте!

Мені стало страшно. Явно якийсь ненормальний вирішив закопати або познайомитися.

Ніколи!, – не повертаючись, відповіла я.

На зупинці, як на зло нікого не було, ліхтарі тьмяні, я крок додала, думаю, може, відвалить. Чоловік позаду і не думав відставати, це я зрозуміла по його гучних кроках за моєю спиною. Душа в п’яти пішла, як уявила, що зі мною може трапитися, то ледь не посивіла. Думаю, якщо буду ховатись з поля зору, він і відстане. Стала вже не йти, а бігти.

– Стій! – раптом пролунало мені в спину, і я рвонула бігти ще швидше.

Мчала, як тільки могла, чоловік за мною – теж, та ще й криком мене підганяв незадоволеним. Думаю, в підвал зажене і все – пиши пропало. На ходу стала номер поліції  набирати, кричати, що допомога потрібна.

Хвилини через дві, патрульна машина вже їхала мені назустріч. А чоловік, ніби не зрозумів, що по його душу, все одно біг за мною.

– Він! – закричала я, підбігши до патрульних.

Ті кинулися до чоловіка, руки скрутили, він став кричати:

– Так за що ?!

– Дівчину чому переслідував?

– Хто? Я?

– Ти! Хто ж ще! – втрутилася я, підійшовши ближче. До речі, хлопець виявився молодий, навіть  симпатичний.

– Та нікого я не переслідував! Я просив її зупинитися, а вона як рвонула, ну я за нею теж! – виправдовувався мій переслідувач.

– Ну ось, я тікав! – закивала я.

– Так я карту віддати хотів, ви з банкомату вилетіли і забули, поспішали, мабуть, – зітхнув хлопець. – А ви поліцію на мене … ех, от  і допомагай комусь, – додав він і простягнув мені банківську карту.

Ось тут мені стало соромно, патрульні почали сміятися, сіли в свою машину і поїхали, залишивши мене в незручній ситуації.

Мені стало дуже соромно, що я, надивившись фільмів, влаштувала такий цирк.

Довелося вибачатися, Максим, як мені представився хлопець, провів мене до дому, так як там вже лиш півдороги залишалося.

З подругою я в той вечір нікуди не пішла, Максим запросив мене на … снігову гірку.

PS: Зустрічаємося)))